Соснова жуйка (казка одинадцята)

Білки грали в квача на сосні.

— Привіт! – закричали вони, побачивши Володьку. — Лізь до нас, чи ти тільки за горіхами лазиш?

— Не звертай на них уваги, — сказав, спустившись до Вовки, Філя. — Дівчата вони і є дівчата . Їм би тільки дражнитися! А якщо хочеш, я тебе й справді навчу лазити по деревах. Якщо ти не боїшся.

— Ні крапельки, – сказав Володька.

Вероніка принесла з собою колекцію кольорових пляшкових скелець. Поки білочки-дівчатка розглядали її скарби, Філя поліз нагору і притягнув якусь банку.

— Знаєш, що це? — спитав він у Володьки.

— Ні.

— Це соснова жуйка. Бачив скільки я зібрав!

— А вона смачна? — спитав Володька.

— Ще й яка! Володька засунув шматочок у рот. І відразу виплюнув.

—  Ти що робиш? – закричав Філя. – Я її цілий місяць збирав, а ти…

— Вона гірка, — скривився Володька.

— Це спочатку, — сказала білченя. — А потім її пожуєш, і вона, знаєш, якою смачною стає! А ще ми використовуємо її як клей. Вона страшенно липка. Якщо намазати нею лапи, можна залізти будь-куди. Тільки маж трохи, бо прилипнеш і не відлипнеш. Прийде тебе підйомним краном з сосни знімати.

Володька по черзі намазав усі чотири лапи і поліз нагору. Спершу йому було дуже страшно. Але соснова жуйка чудово тримала. І він дістався до нижньої гілки, потім до другої, а потім раптом опинився перед дуплом, Їжачок глянув униз. Білочки і Вероніка все ще розглядали скельця.

— Гей, еге-гей! – Закричав він.

Вероніка та білки його не почули. Зате почула Білка-мама.

— Що це ти вигадав? – Напустилася вона на сина. — А якщо він упаде, то хто за нього відповідатиме?

— Не впаду, – сказав Володька. – Я спритний.

Потім Володька заліз на друге дерево. Потім на третє. Він допомагав собі голками та майже не відставав від білок. Тільки стрибати, як вони, їжачок не вмів, Але коли вони грали в шишки, Володька жодного разу не програв, бо ловив шишки голками і кидав влучніше.

Філя показав йому кілька потаємних місць, де він збирав смолу І Володька набрав собі великий запас соснової жуйки. Загалом додому він повернувся задоволений, брудний і липкий. Трохи смоли Володька дав спробувати сестрі. Але Вероніці жуйка не сподобалася. Вона почала плюватися і зрештою закинула її кудись.

А потім почалися неприємності. Володька хотів почитати — і приклеївся до книжки та так, що кілька сторінок порвалися. Він зібрався викинути клаптики паперу, але прилип до відра для сміття і висипав на себе все сміття. Побачивши Володьку, мама почала сваритися:

— І де ти набрався цієї гидоти?

Смола була на лапах, на животі, на голках … Години, напевно, два мама віддирала жуйку від Володьки. Або Володьку від жуйки. Їжачок терпів, хоча було дуже боляче, коли мама витягала смолу з голок. Після цього Їжачиха і сама кілька разів приклеювалася то до ручки дверей, то до буфету, то до каструлі, в якій варила грибну юшку. А на довершення всього тато, повечерявши, спробував підвестися з-за столу і не зміг, бо сів на грудку жуйки, кинуту Веронікою. Довелося мамі ножицями вирізати йому шматок штанини і поставити латку.

— Щоб я більше не бачила вашої жуйки! – рішуче заявила вона. — Ще раз притягнете, я вас на неї приліплю, і сидітимете вдома.

— Та й взагалі не їжаків це діло — по деревах лазити, — мудро зауважив тато.

Але Володька думав інакше. І незабаром придумав спосіб, як не забруднитись. Він узяв свої старі рукавички, намазав смолою і чудово лазив у них по деревах. А коли злазив, то ховав їх під старий пеньок, у схованку, де тримав найцінніші речі. Туди їжачок ховав і рукавички, і запас жуйки, і довгу міцну мотузку – загалом, все альпіністське спорядження. Тому що вирішив, що коли підросте, обов’язково стане скелелазом.

А ще він придумав спосіб, як зробити соснову жуйку солодкою. Коли мама варила варення, він непомітно кидав шмат смоли в каструлю. Особливо смачною виходила сунична жуйка.

Щоправда, варення, скаржилася мама, трохи гірчило.