Спів ангелів

У ту ніч, коли народився Ісус, ангели спустилися з неба й співали, ставши навколо Віфлеємської печери. Досі ніхто не чув чистішої та більш зворушливої мелодії.

І тепер мало хто почув її. Сонні мешканці тих околиць чули лише легеньке шелестіння, тому повернулися на другий бік і знову заснули. Треба мати особливе серце, щоб почути ангельський спів.

Але почув його на березі маленького ставка молодий очерет. Він почав рухатися в ритмі мелодії й гойдати всіма своїми пагонами.

– Припини, – пробурчав старий очерет. – У мене від цього болітиме голова!

– Дай нам поспати! – підтримали його інші очеретини. Вони теж не всі можуть чути ангельський спів.

Але молоденький очерет і далі захоплено поглинав прекрасні, гармонійні звуки, які линули з неба й тихенько звучали в повітрі: “Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!”

Минав час. Молодий очерет став сильним і гарним, але при кожному подуві вітру він знову гойдався в ритмі давно почутої ангельської мелодії.

Одного дня молодий пастух пригнав до ставка своїх овець, щоб напоїти їх. Поки вівці пили воду і паслися, пастух оглядав місцевість.

Він звернув увагу на одну з очеретин. Віддавна уже хотів зробити собі нову флейту, бо стара була вже геть знищена, її голос перестав звучати дзвінко, як колись.

Отож узяв ножа й зрізав очеретину. Він оглядав її якусь мить, а потім почав вирізати. Коли флейта була готова, приклав її до вуст і подув. Звук, який пролунав, здивував пастуха. То був чистий і прекрасний звук, який, здавалося, промовляє просто до серця слухача.

Того вечора біля вогнища пастух вийняв із торби свою флейту й почав грати. Раптом усі замовкли й певний час здавалося, що навіть вогонь перестав потріскувати, слухаючи цю прекрасну мелодію.

Пастух теж був вражений. Йому здавалося, що то не він грає. Флейта немовби грала сама, ніби ця ангельська мелодія жила у волокнах очеретини.

Один старий пастух заплющив очі й прошепотів:

– Мені здається, що цю мелодію я чув однієї ночі, колись давно, поблизу Вифлеєму…

Та у флейти була ще одна дивовижна таємниця.

Одного дня між двома групами пастухів виникла сварка. Йшлося про те, хто перший має скористатися деякими пасовищами. У рух пішли палиці, а дехто вже потягнувся й до ножів.

Під впливом якоїсь сили молодий пастух приклав флейту до вуст і почав грати.

Звук, на перший погляд, здавався слабким, але пастухи, що сварилися, почувши його, зупинилися, розтиснули долоні й відчули велике бажання укласти мир, допомагати один одному, бо життя й так доволі важке.

З того часу щойно виникала якась сварка, кликали пастуха й просили його:

– Заграй на своїй флейті!

І від звуку флейти напруження зникало, гнівні голоси ставали лагідними, а лють згасала. Холодні серця тепліли, й з’являлися усмішки.

Якою ж була подальша доля цього музичного інструмента, що містив у собі ангельський спів?

Коли пастух постарів, передав флейту синові. Коли той помер, флейта дісталася його синові, який у свою чергу передав її своєму синові. Так тривало впродовж століть. Урешті один хрестоносець купив флейту на згадку про Святу Землю й привіз її до Європи. Та ніхто вже не пам’ятав про дивовижну силу флейти. Вона переходила від одного власника до іншого, з однієї скрині до іншої. Аж одного разу…

– Дідусю, кому належить ця стара флейта? – запитав маленький Валентин й почав витирати її хустинкою. Потім приклав флейту до вуст: звук був приємний і чистий.

Наступного ранку Валентин приніс свою флейту до школи. Вчителька запізнювалася, й у класі панував гармидер. Роман і Марко раптом почали сваритися, а згодом і битися: перекидали столи й кидали один в одного книжками. Валентин сховався в кутку й почав грати. Роман і Марко завмерли, як зачаровані.

– Пробач мені, – сказав Роман.

– Може, помиримося, – попросив Марко.

Всі подивилися на Валентина.

– Ти так гарно граєш! – вигукнула Марина.

– Я лише трохи подув у неї… – прошепотів Валентин, зашарівшись. – Я знав, що вона чарівна, – подумав про себе хлопець.

Він був неймовірно щасливий, що зробив таке відкриття.

Та ще щасливішим було серце молодої очеретини, яке впродовж століть зберігало ангельський спів, не втративши жодної ноти.

* * *

Мало людей чули спів ангелів у ту ніч, коли народився Ісус. Лише вбогі й покірні.

Молода очеретина ввібрала в себе ангельський спів і послання, яке містилося в ньому, й почала повторювати його, коли на ній грали. Християни повинні “відтворювати” у своєму житті послання Ісуса.