Старенька бабуся

Було так чи не було, а жила-була бабуся. Хата у неї був завбільшки з сито, кімната — з тарілку, а на подвір’ї ріс кущ лохини. Були в неї килимок та ліжко, тож будинок її не був порожній.

Повечеряла якось бабуся, дивиться, подув такий сильний вітер, що в неї мурашки по спині забігали. Вона постелила собі ліжко і лягла. Не встигла вона очі
заплющити, як хтось постукав у двері. Бабуся пішла, відчинила двері і побачила горобця. Він проситься:

– Бабусю! Ніч така холодна, дме сильний вітер, а мені нема де переночувати. Пусти мене на ніч до себе! Вранці, як тільки визирне сонце, я полечу!

Пожаліла старенька горобця.

— Добре,— відповіла вона,— сідай на кущ лохини у дворі, та й спи собі.

Уклала вона горобця і лягла сама. Але не встигла вона і око заплющити, як знову хтось постукав. Пішла вона до дверей, відчинила, бачить, стоїть віслюк.

— Ніч така холодна,— почав віслюк,— дме сильний вітер, а мені нема де поспати спокійно. Дозволь мені залишитися тут на ніч! А вранці, до молитви, я покину твій дім.

Пожаліла старенька віслюка, і відповіла:

— Добре, йди в будинок і влаштовуйся десь у куточку.

Влаштувала вона віслюка і лягла в ліжко. Але тут знову постукали. Вона знову відчинила двері і побачила курку.

— Бабусю,— заговорила та,— дме сильний вітер, ніч холодна, а мені нікуди подітися. Пусти мене до себе переночувати! Вранці, як заспівають півні, я піду.

— Добре,— відповіла стара,— влаштуйся десь у дворі.

Влаштувала вона курку і знову лягла, але знову пролунав стукіт у двері. Встала вона, відчинила і побачила ворону.

— Бабусю,— каже ворона,— ніч холодна, а в мене немає місця для нічлігу. Пусти мене у свій дім! Рано вранці, як тільки птахи виглянуть з гнізд, я полечу додому.

— Добре,— відповіла бабуся і посадила ворону на шию віслюку.

Але тут знову постукали. Вона взяла свічку, відчинила двері і побачила собаку.

— Що тобі треба? — спитала вона.

— Ніч холодна,— відповіла собака,— а в мене немає ні будки, ні нори, де переночувати. Пусти мене поспати! Я встану, як тільки затрубять у лазнях (в Персії лазні відчиняли на світанку і при цьому трубили в ріг), і піду.

Пожаліла старенька собаку, поклала її поруч з віслюком.

Прокинулася вранці бабуся і чує, звірі зчинили страшний галас. Підійшла вона до горобця і сказала:

— Ну, вставай, йди геть, вже ранок!

А горобець їй у відповідь:

— Я цвірінькатиму тобі і носитиму маленькі яйця. Ну,як, треба мені йти?

— Гаразд, залишайся,— погодилася старенька.

І підійшла до віслюка:

— Ворушись, вставай, йди геть, вже ранок! – Закричала вона.

— Я можу ревіти на твою честь, приносити тобі свіжий послід, навіщо ж мені йти? — спитав осел.

— Ну, гаразд і ти залишайся,— промовила бабуся і підійшла до курки:

— Ну, вставай, настав час йти, вже ранок! – Закричала вона.

— Я буду кудкудакати для тебе і нести тобі великі яйця. Чи мені йти?

— Ну, і ти залишайся,— сказала старенька.

Потім вона підійшла до ворони і сказала:

— Піднімайся, йди геть!

— Я буду каркати на твою честь, будити заради тебе людей. Навіщо мені йти?

— Гаразд, і ти залишайся,— була відповідь.

І, нарешті, бабуся підійшла до собаки:

— Піднімайся і йди геть! — закричала вона.

— Я ж гавкатиму для тебе,— відповіла собака,— буду відганяти злодіїв. Чи мені йти?

— Можеш і ти залишитися,— відповіла бабуся.

Так всі і залишилися, стали допомагати бабусі у господарстві.