Старий олень і маленьке оленятко

Старий олень вів своє стадо високо в гори, на пасовища, де росла зелена і соковита трава. Він впевнено пробирався крізь густий буковий ліс, в якому йому були відомі всі ями та яри, всі козячі стежки та місця, де мисливці влаштовують засідки та ставлять капкани. У цьому лісі старому оленю було знайоме кожне дерево, він пам’ятав кожне пташине гніздо, але не знав, що за двадцять кроків від джерела, куди він водив свою череду на водопій, мисливці викопали глибоку яму, а зверху прикрили її гілками, травою та листям. Не знав він також, що за великим буком, що ріс біля джерела, вони влаштували засідку і що тепер дула їхніх рушниць спрямовані на стежку, якою спокійно йшов старий ватажок, а за ним ланцюжком тягнулися молоді олені, лані та оленята.

Коли череда вже наближалася до джерела, маленьке оленятко, що жваво стрибало позаду, обігнало інших і підбігло до ватажка:

— Стій, дідусю, стій! – крикнуло воно. — Не веди нас цією стежкою.

Старий олень повернув голову.

— Чому?

— Тому що тут влаштована пастка і в засідці сидять мисливці.

— А ти, молокососе, звідки знаєш? — з досадою спитав ватажок.

— Вчора я прибігав сюди попити водички і бачив під буком гострі лопати, якими зовсім недавно копали землю.

— А як ти дізнався, що копали ними?

— По мокрій глині, що налипла на них. А ще я бачив чотири рушниці, які були притулені до бука. А навіть самому недосвідченому оленю відомо, що з такими рушницями ходять мисливці. Якби ти знав, дідусю, як я злякався! З усіх ніг кинувся  до череди, мало серце не вискочило зі страху.

Старий олень похитав головою і сказав.

— У цьому лісі твоєму дідові відома кожна стежка та кожна комашка. У тебе на губах молоко ще не обсохло, а ти вже хочеш мене вчити! Не раджу давати мені поради, як водити череду, бо рогів моїх скуштуєш. Ці рушниці та лопати тобі, мабуть, приснилися. Іди назад – там твоє місце!

І, поважно піднявши свою рогату голову, старий підтюпцем побіг прямо до пастки. Слідом за ним поквапилося усе стадо.

Але тільки вони наблизилися до джерела, їх спіткало лихо. Легкий настил, що прикривав пастку, провалився під вагою ватажка, що ступив на нього, і той, разом з двома ланями, що бігли за ним, опинився в глибокій ямі. Стадо в страху зупинилося, але в ту ж хвилину пролунали постріли, і ще дві лані впали на землю, пронизані кулями.

— Назад! — крикнуло маленьке оленя і зникло за деревами. За ним помчали інші.

А старий олень бився головою об стіни ями і повторював:

— Гордине ти моя, гордине, ось куди ти мене завела! Послухай я розумне оленятко, не потрапив би в яму.