Старий завіт (Частина Четверта)

41. Вавилонська неволя
Книга Даниїла 1

Ізраїльтяни були рабами не лише тоді, коли жили в Єгипті, до того, як Мойсей перевів їх через Червоне море. Через сотні років ізраїльтяни опинилися знову в неволі у великому царстві, яке називалося Вавилон. Багато недобрих царів Ізраїля забули про Бога. Тому Бог дозволив цареві Вавилону прийти зі своєю армією і зруйнувати Єрусалим. У той час тисячі ізраїльтян було схоплено і спроваджено до Вавилону як невільників.

42. Бовван царя Навуходоносора
Книга Даниїла 1-3

У вавилонській неволі серед ізраїльських людей був один юнак на ім’я Даниїл. Він та його друзі хотіли довести, що Бог Ізраїля є правдивим Богом, незважаючи на те, що жили вони у Вавилоні як невільники. Ці юнаки служили при дворі царя Навуходоносора – одного з наймогутніших царів Вавилону і дуже недоброї людини.

Одного дня цар збудував величезного божка, боввана. Навуходоносор не знав про правдивого Бога. Тож він покрив боввана золотом і поставив його посередині великого міста. Тоді він наказав усім падати перед цим божком на коліна і поклонятися йому.

Усе місто обійшов наказ: «Коли почуєте звук сурми, флейти, цитри, ліри, арфи, сопілок і багатьох інших музичних інструментів, ви маєте впасти на землю і вклонитися золотому бовванові, якого поставив цар Навуходоносор. Хто не впаде на землю і не поклониться, того негайно кинуть у розжарену піч».

43. Друзі Даниїла у розжареній печі
Книга Даниїла 1-3

Троє друзів Даниїла – Седрах, Мисах і Авденаго – не хотіли поклонятися божкові, якого поставив цар Навуходоносор. Тому цар дуже розгнівався і сказав: «Якщо ви не поклонитеся бовванові, я кину вас у вогонь». Юнаки відповіли: «Бог може врятувати нас від вогню. Навіть якщо Він і не врятує нас, ми не хочемо поклонятися твоєму бовванові».

Цар звернувся до своїх воїнів: «Покладіть більше дров у піч, щоб розпалити її якомога більше». Воїни зробили так, як наказав цар.

Ще ніколи піч не була такою гарячою. Тоді вони кинули трьох юнаків у вогонь.

І сталася дивовижна річ: вогонь не торкався трьох друзів. Їхній одяг не горів, вони ходили посеред полум’я. І в печі було чотири особи.

Цар був нажаханий, коли усе це побачив і сказав: «Я кинув у піч трьох людей, а тепер я бачу чотирьох. І один з них схожий на ангела».

Цар наказав юнакам вийти з печі – і вони легко з неї вистрибнули. Від них навіть не пахло горілим. Цар Навуходоносор зрозумів, яким сильним є Бог, Який врятував їх. Тому цар вирішив видати новий закон для всіх країв Вавилону, що ніхто не має права сказати щось погане проти Бога Ізраїля.

Друзі Даниїла надіялися на Бога, і Він врятував їх. Тепер кожен по всіх околицях Вавилону міг довідатися, що Бог зробив цього дня.

44. Даниїл не припиняє молитися
Книга Даниїла 6

Даниїл був мудрим і чесним у всьому, що робив. Незважаючи на те, що він все ще був невільником, він служив у царів Вавилону. Царям дуже подобалася його служба. Але деякі люди з царського двору через заздрість не злюбили Даниїла: їм не до вподоби була дуже велика довіра царів до Даниїла. Тож вони вирішили його занапастити.

Ці люди знали, що Даниїл тричі на день молиться до Бога. Тож вони пішли до царя і сказали: «Чому б тобі не видати новий закон, згідно з яким люди впродовж наступних тридцяти днів мають із проханнями звертатися лише до тебе? Таким чином люди зможуть виявити тобі як своєму цареві свою відданість». Цареві сподобалася така пропозиція. І він вирішив, що якщо хтось буде звертатися з проханнями до когось іншого, окрім нього, того кинуть у яму з левами.

Але Даниїл не припинив молитися, звертатися зі своїми проханнями до Бога, попри новий закон. Він пішов додому, увійшов до горішньої кімнати, де вікна були відчинені в бік Єрусалима. Тричі на день, як і раніше, він падав на коліна і молився, приносячи Богові шану і подяку. Недоброзичливі ж люди бачили це, бо вони за ним стежили. А впіймати Даниїла було дуже легко, адже він не припиняв звертатися у молитвах до Бога.

45. Даниїл і леви
Книга Даниїла 6

Лихі люди прийшли до царя і розповіли йому, що Даниїл порушує закон і за це має бути вкинутий у яму з левами. Цар дуже засумував, бо Даниїл дуже йому подобався. Але водночас він розумів, що, як цар, він має дотримуватися законів.

Прийшли воїни, арештували Даниїла і привели його до ями з голодними левами. Лиходії кинули його туди і були щасливі, що врешті його позбулися.

Впродовж усієї ночі цар не міг заснути. Ще звечора нічого не їв і не пив. Він увесь час думав про страшних левів і бідного Даниїла.

А вранці, на світанку, цар поспішив до ями з левами. І хоч він навіть не сподівався почути відповідь, він загукав: «Даниїле! Даниїле! Ти тут?» А Даниїл відповів: «Так, мій царю. Я живий, і зі мною все гаразд. Бог послав Свого ангела, і він завадив левам заподіяти мені якусь шкоду. Бог врятував мене від левів».

Цар був дуже щасливий і наказав, щоб Даниїла витягли із ями. Цар також видав наказ, щоб у всьому Вавилонському царстві кожному було відомо про те, як Бог врятував Даниїла від левів. Так Бог показав ще раз людям у Вавилоні, що Він є правдивим Богом і Йому мають поклонятися, і Його слухатись.

46. Неємія – великий провідник
Книга Неємїї

До влади у Вавилоні прийшов новий цар. Він був добрим до ізраїльтян, які перебували у вавилонській неволі. Цар хотів допомогти відбудувати Єрусалим. Він дозволив тисячам людей повернутися у їхнє місто. Коли вони прибули до Єрусалима, почали будувати нові будинки. Розпочали також і будівництво нового храму.

Відбудовувати місто – тяжка робота. Після місяців праці люди почувалися дуже втомленими. Уже ніхто не міг більше працювати. Вони потребували провідника. У Вавилоні ж цар мав особливого слугу, якого звали Неємія.

Неємія дуже засмутився, коли почув про те, що сталося в Єрусалимі: ізраїльтяни, покинувши Вавилон і прибувши в Єрусалим, припинили відбудову міста, не маючи доброго проводу. Коли цар почув про ці труднощі, то вирішив вислати Неємію до Ізраїля, щоб той став провідником в Єрусалимі.

Насамперед Неємія вирішив розпочати будівництво муру довкола міста, щоб захистити мешканців від ворогів. Усім сподобався цей план, і люди взялися до роботи.

Неємія знав, що вороги Ізраїля збиралися напасти на Єрусалим доки ще мури не були зведені. Тому він звелів, аби кожен, працюючи на будівництві муру, також мав при собі спис.

І хоч працювати на будівництві і відбиватися від нападників було дуже важко, зведення мурів завершилося усього через два місяці, оскільки Бог допомагав ізраїльтянам. Єрусалим був тепер захищений. Люди могли розпочати відновлювати будівлі всередині стін. Єрусалим ставав знову чудовим містом.

47. Естер стає царицею
Книга Естери 2-10

Цар Ксеркс правив над могутньою імперією Персії. Коли він вирішив одружитися, то відіслав своїх слуг по всіх землях із завданням привести до нього найвродливіших дівчат – аби він міг обрати собі дружину. Одну з дівчат звали Естер. Вона була ізраїльтянкою. Побачивши Естер, цар відчув велику радість. Вона так йому сподобалась, що він поклав їй на голову царську корону – і Естер стала царицею.

На честь нової цариці Ксеркс влаштував гучний бенкет для усіх своїх князів і службовців. З цієї нагоди цар також оголосив вихідний день в усіх краях і роздавав щедрі царські дарунки.

Ще дитиною Естер була прийомною дочкою чоловіка, якого звали Мардохей. Мардохей був ізраїльтянином, але цар нічого не знав про сім’ю Естер, відколи вона стала царицею. Одного дня Мардохей сидів біля воріт палацу і ненароком почув,

Він негайно пішов до Естер і переповів усе, що почув, аби попередити царя. Тоді цих підступних людей було арештовано, а цар був дуже вдячний Мардохеєві за його допомогу.

48. Аман і Мардохей
Книга Естери 2-10

Трохи згодом вельмиповажний у Персії чоловік – Аман – дуже розлютився на Мардохея. Довідавшись, що той – ізраїльтянин, і бажаючи якось добратися до нього, Аман хитрістю змусив царя видати закон, за яким усіх ізраїльтян в імперії мали убити. Підписуючи цей жахливий закон, цар не знав, що його дружина Естер, цариця, була ізраїльтянкою, адже вона йому про це нічого не казала.

Естер була налякана. Але вона була і сміливою.

Одягнувшись у найгарнішу сукню, вона пішла до царя, щоб поговорити з ним і попросити змінити рішення, на яке його намовив Аман. Коли цар побачив прекрасну царицю Естер, він сказав: «Що я можу для тебе зробити, моя царице? Я дам тобі усе, що ти забажаєш, навіть половину мого царства».

«Мій дорогий царю, – відповідала Естер, – якщо ти справді до мене не байдужий і хочеш мені допомогти, то врятуй мій народ і мене. Це є те, чого я справді бажаю, бо Аман пообіцяв нагороду кожному, хто вбиватиме мій народ – ізраїльтян».

Тепер цар дуже розлютився. Він пригадав, як Аман переконував його до такого жахливого указу. Тож він наказав Амана повісити, а указ скасував.

Ось так Естер врятувала себе, Мардохея та ізраїльський народ. Вона стала знаменитою і шанованою особою в Ізраїлі.

49. Завдання для Йони
Книга Йони

Жив один чоловік, якого звали Йона. Колись було таке місто – Ніневія. Воно було одним з найбільших міст світу, але водночас і одним з найжахливіших, бо люди, які жили в ньому, були недобрими і чинили зло одне одному. Це розгнівало Бога, і Він промовив до одного чоловіка на ім’я Йона, який жив у той час: «Іди і попередь мешканців Ніневії: Я зруйную їхнє місто, якщо вони не перестануть чинити зло».

Але Йона не хотів іти у Ніневію. Він боявся говорити мешканцям про це Боже попередження. Він не наважувався іти, бо не знав, як вони відреагують на таке послання. Тож замість того, аби йти в Ніневію, Йона спустився у порт, щоб сісти на човен і тікати геть. Він знайшов корабель, який відправлявся далеко-далеко на інший берег моря. Заплативши гроші, Йона піднявся на борт і на цьому кораблі вирушив у подорож.

Так Йона намагався втекти від Бога.

50. Буря

Йона спустився вниз під палубу корабля, щоб спробувати трохи поспати. Він намагався не згадувати, що, насправді, утікає від завдання, яке йому доручив Бог. Коли корабель почав спокійно плисти, Йона міцно заснув.

Коли Йона спав, Бог наслав на море велику бурю. Моряки розбудили Йону. Незважаючи на те, що ці моряки вміли управляти кораблем під час великого шторму, ця буря їх дуже налякала. І Йона це бачив. Він одразу зрозумів, чому Бог послав цей шторм.

Тоді він сказав морякам:

«Я не мав бути на цьому кораблі. Це моя провина, бо я мав іти у Ніневію. Та замість цього я намагався втекти від Бога і сів на корабель, аби відплисти в іншому напрямку. Киньте мене у море – і Бог зупинить бурю».

Тож моряки кинули Йону у море, і одразу вітер припинився, а хвилі стали спокійними. Темно-сіре небо проясніло, й знову засвітило сонце. Скрізь було гарно і тихо. Люди на кораблі були врятовані.

51. Велика риба
Книга Йони

Йона ж потопав у воді. Він опускався щораз глибше і глибше. Аж ось побачив велику тінь, яка з глибин моря наближалася до нього. Вона підходила все ближче і ближче.

Це була велика риба. Підпливши до Йони, вона проковтнула його. Так, він опинився в животі великої істоти.

У животі риби було темно, і дуже неприємно пахло. Багато рибок, устриць і крабів, які вона з’їдала, потрапляли в її середину і лежали довкола Йони. І хоча це місце – в животі великої риби у глибинах моря – було жахливе і темне, Йона знав, що Бог його чує. Тож він почав молитися.

Молився Йона три дні і три ночі.

52. Врятована Ніневія
Книга Йони

Бог не забув про Йону. Увесь час Йона молився до Бога, щоб Господь врятував його. І на третій день, за велінням Бога, риба виплюнула Йону на морський берег. Йона подякував Богові й сказав: «Відтепер я завжди буду слухатись Бога. Робитиму все, що Він накаже».

Згодом Бог знову промовив до Йони: «Іди у Ніневію і попередь її мешканців про те, що Я збираюся зробити». Цього разу Йона уже пішов до ніневітян і попередив їх про те, що станеться, якщо вони не припинять чинити зло. Люди послухали Йону і погодилися, що їхнє життя справді було недобрим.

Вони просили Бога, щоб Він вибачив їм. Коли ж Бог побачив, що люди справді відвернулися від своїх злих вчинків, Він пожалів їх і не покарав. Тож коли Йона врешті зробив так, як Бог його просив, Бог вибачив мешканцям Ніневії, врятував їхні життя і міста їхнього не зруйнував.