Свинка-дитинка

Жили собі чоловік і жінка. Жили у злагоді, але не мали дітей і тому стали журитися. От минуло девʼять місяців, і народилася у них маленька свиночка. Коли побачили таке, то ще більше впали в зажуру. А свинка, як дитинка, все до них ластиться. То чоловік і жінка й привикли до неї.

Пішли якось до попа, стали просить, щоб охрестив.
— Добре, — каже піп, — раз вона од людей народилася, то охрещу.

Охрестили свинку, назвали Ганною. Росте вона рік, другий, їсть страву людську, як дитина.

От уже і їй шістнадцятий рік настав. Зібралися якось хлопці і дівчата сільські до лісу по ягоди. Той узяв кошичок, той — збаночок… Пішли по ягоди. А свиночка прийшла до матері і собі хрюкає.
— Чого ж ти хочеш? — питає мати. — По ягоди хочеш іти?
Свинка киває головою, що по ягоди хоче йти.
— Де ж ти підеш, моя дитинко? — забідкалась мати. — Як же ти нарвеш отих ягід?

А свинка все хрюкає, проситься до лісу. Взяла мати глечика, підчепила мотузочка до нього і підв’язала свинці на шийку.
— Йди.

Пішла свинка по ягоди до лісу. Але один хлопець йде поряд і думає: «Що ж то буде, що свинка йде по ягоди?». І все боронить свинку від хлоп’ячих жартів:
— Не зачіпайте її!

От прийшли й до лісу, повилазили всі на черешні, стали рвати ягоди. А Василько (так звали хлопця) все за свинкою пантрує. Одійшла вона від хлопців і дівчат у лісову гущавину, скинула шкіряну шубку і стала дівчиною, та такою гарною, що не надивишся. Заховала вона свою шубку у кущі, вилізла на черешню, нарвала хутко ягід, злізла з дерева, надягнула знов на себе шубку, повісила глечик на шийку — і гайда з усіма додому.

Надійшла осінь. Кажуть батьки до Василя:
— Женися, сину.
А хлопець одказує:
— Добре. Тільки знаєте, кого я хочу брати?
— Кого?
— А Іванову свинку.

Батьки як почули таке, то аж за голови взялися:
— Що ти, дитино? Кого хочеш бери, аби не свинку.
— Як не дасте мені свинку посватати, то не буду зовсім женитися.

А про ту тайну, яку взнав у лісі, хлопець батькам не признається. Прийшов до батьків свинки і каже:
— Знаєте, чого я прийшов до вас?
— Ні, не знаємо.
— Хочу з вашою свинкою женитися.
А ті й одказують:
— Ай, дитинонько… Нащо ти насміхаєшся? Так вже нам Бог дав, що ми не маємо дитини, тільки свинку, а ти…
— Я не насміхаюся, а направду вам кажу, що хочу з нею оженитися.
— Де ж ми її оддамо? Твоїй матері треба робітниці.

Так вже напосівся хлопець, що батьки мусили згодитися. Пішли до попа, питають, чи звінчає.
— Раз я її хрестив, — каже піп, — то й звінчаю.

Зробили весілля. А опісля поїхали молоді до батьків молодого. Наречений уже й сам задумався: що то буде з того? Надійшов вечір. Свинка роздягнулася і стала жінкою. Тоді мовила до чоловіка:
— Купи мені на ніч убрання.
— Добре. Завтра куплю.

А ранком жінка надягнула на себе шубу і знову стала свинкою.

Минали дні і місяці після весілля. Якось одного вечора й каже жінка чоловікові:
— Сьогодні вже закінчуються чари… і шкіра свиняча вже не потрібна.
— Що ж робити нам з нею? Хіба спалимо?
— Ні, палить не можна. Бо коли спалимо, то моя мати не повірить, що я її дочка.

Ранком зраділи батьки Василеві, що у них така гарна і добра невістка. Пішли до батьків жінки.
— Дивіться, тато й мамо, на свою дочку, — каже зять.
Мати аж руки заломила:
— Де ж ти подів мою дочку-свиночку?
— Я ж ваша, мамо! — каже дочка.

Мати не вірить. Тоді дочка показала свинячу шкіру батькам. Ті уже втішилися, що їх дочка стала жінкою.

Стали жити у добрі і щасті чоловік з жінкою. Але ж люди розпитують:
— Василю! Що ти зробив, що була свинка, а тепер стала жінка?
— Як що? — каже чоловік. — Здер шкіру, і стала із свинки жінка.
— І то правда?
— А як же, правда.

Дивиться сусід-парубок: така хороша жінка. І завидно йому. Знає добре, що була свинка, а стала жінка. Уподобав багач-парубисько дядькову свиню, прийшов свататися:
— Дядько, я хочу женитися з вашою свинкою.
— Що ти, дурний, чи що? — запитує дядько.
— Хочу женитися на ній, — не відстає багач.
— Як ти хочеш з моєю свинкою женитися, то я тобі її так не оддам. Купуй і, як хочеш, живи собі з нею.

Хлопець до батька:
— Давайте, тату, гроші за свинку, бо хочу з нею женитися.

Батьки відговорюють. Та ніщо не допомагає. Заплатив батько сусідові за свиню, пішли до попа просити, щоб звінчав хлопця з свинкою.
— Не можу, — одказує піп. — Тамту свинку з хлопцем я звінчав, бо хрестив її.
— Як же так? — зажурився парубок. — Тоді я буду з нею без шлюбу жити.

Роблять весілля. Стали сунути свиню у хату, вона кричить, опирається. Відгуляли якось те весілля. Коли уже всі весіляни розійшлися, хлопець узяв ніж, став із свині шкіру здирати, та свиня тут же й здохла.

На тому і казці кінець.