Три розбійники

Жили колись троє жорстоких розбійників. Носили широкі, чорні плащі й високі чорні капелюхи. Перший із них мав рушницю, другий – торбину з перцем, а третій – величезну червону сокиру.

Вночі, коли було темно, чатували на вулицях. Уже їхня поява викликала страх. Жінки непритомніли, пси щулилися, навіть найвідважніші чоловіки швидко втікали.

Коли над’їжджала карета, причаєні розбійники вдмухували перець у ніздрі коням. Візник мусив зупинитися, а вони тим часом сокирою розбивали колеса екіпажу. Рушницею погрожували мандрівникам і грабували їх.

Розбійники мали криївку в одній печері на вершині гори. Туди зносили всю свою здобич. Мали кошики й скрині, повні золота, перлин, перснів, годинників і коштовного каміння.

“Що ви робите з усіма цими цінними речами?”

Та одного разу сталося щось дивне. Глибокої ночі зупинили карету, якою їхав лише один подорожній.

Тим подорожнім була маленька й сумна дівчинка, яка звалася Тіффані. Вона була сиротою та їхала до старої тітки, в якої тепер мала жити. Тіффані переживала через це, а тому була дуже задоволена, коли її карету зупинили розбійники.

Оскільки розбійники, крім Тіффані, нічого не знайшли, взяли маленьку дівчинку, загорнули її в теплий плащ і віднесли у свою криївку в горах. Там умостили її зручно, щоби могла виспатися.

Коли вранці Тіффані прокинулася, знайшла кошики й скрині, повні золота. Запитала:

– Що ви робите з усіма тими коштовностями?

Розбійники здивовано глянули один на одного. Ніколи про це не думали й не знали, що робити з цими награбованими скарбами. Тіффані, яка була дуже розсудливою дівчинкою, порадила їм, щоби знайшли бідних, покинутих дітей і допомогли їм.

Тож разом купили прекрасний замок, в якому оселилися ті діти. Подарували їм плащі й капелюхи, схожі на ті, які самі носили, з тією лише відмінністю, що червоного кольору.

Швидко цілим світом поширилася звістка про замок розбійників. Щодня перед його брамою чекали сироти й бідні діти.

Всі ці діти залишалися в замку до того часу, поки не могли розпочати самостійне життя. Потім будували собі будинки неподалік.

Поступово село перетворилося на велике місто, в якому всі носили червоні капелюхи й червоні плащі.

Збудували також мури з трьома вежами. Діти подарували кожному з розбійників одну вежу. На знак вдячності.

***

Коли хтось отримує у власність великі багатства й водночас відчуває, що нема сенсу самому володіти ними, таке запитання зумовлює чесноту великодушності.

Великодушність виникає тоді, коли усвідомлюємо, що життя – це великий дар і що ділитися ним з іншими – це чудово.