Ти приходиш до мене…

Із циклу “Пісня Тараса Шевченка”

Ти приходиш до мене
не раз і не двічі
Повідати про муки
глухі і заковані,
Як шаблі твої сяли
у клекоті січі, –
Як росло твоє серце
в Шекспірі й Бетховені.
Ти приходиш із тучами
палахкотючими,
З кайданами неволі,
З кріпаками, з мадоннами,
із тернами колючими,
Із хрущами в вишневому полі.
І кричить Залізняк,
почорнілий, устами
У повстання крутеє,
І бредуть неофіти з’важкими хрестами
По шляху Прометея.
Все твоє — із тобою,
від травки — до нації,
Від ридань — до надії.
І двадцятого віку маніфестації,
Як літа молодії.
Все твоє — із тобою, як сонце з оазою,
Не закуте за грати;
Ходять Африки й жовті Азії
Біля мудрих очей твоїх, брате!
Все твоє — із джерелами, снами, туманами,
Біло-росами в квітні;
За вкраїнськими меридіанами —
Твої далі всесвітні.
Далі бронзові, вкриті порохом,
Далі сизі, як маки,
Де за Африку б’ються з ворогом
Молоді гайдамаки.
Де в руках твоїх, між негодами,
Зеленіє планета,
Непідкуплена і непродана,
Як і совість поета!

Андрій Малишко. Поетичні твори, літературно-критичні статті. Упорядкування Н. М. Гаєвської. Київ, видавництво «Наукова думка», 1988