Важко думати
Зустрілися якось бурий ведмідь і лось. Ведмідь і каже:
– Доброго дня, лосю!
– Доброго, ведмедю!
Подивився ведмідь на себе, потім на лося та й каже:
– Оце так штука! Чому ж ми один на одного не схожі?
Здивувався лось, запитує:
– А в чому ж між нами різниця?
– Як же, – каже ведмідь, – он на твоїй голові гіллясті дерева ростуть, а на моїй – ні!
Подивився лось на себе, на ведмедя і каже:
– А й вірно, не схожі ми один на одного, усе в нас різне: і хутро, і ноги – чого б це?
– Підемо, – каже ведмідь, – по дорозі когось зустрінемо, може й пояснить нам.
От ідуть лось і ведмідь, а назустріч їм гірський баран. Зрадів ведмідь і питає його:
– Скажи, чому це ми один на одного не схожі? Та й ти не схожий на нас!
Здивувався баран і каже:
– Хіба я на вас не схожий?
– Звичайно не схожий, – каже ведмідь, – он на твоїй голові ростуть дві товсті колоди, на голові в лося ростуть гіллясті дерева, а на моїй голові нічого такого немає.
Ще більше здивувався баран і каже:
– Ото вже ніколи не гадав, що ми один на одного не схожі.
– Ну ж бо сядемо та подумаємо, чому це ми один на одного не схожі, – запропонував ведмідь.
Сіли вони на галявині і стали думати. Довго думали.
– Не можу я більше думати, – каже лось, – голова від цього болить!
– І у мене від думок у голові паморочиться! – сказав баран.
Підвелися лось із бараном та й втекли.
А ведмідь і каже:
– Ось виявляється, чому ми не схожі! Лось і баран дурні, думати не можуть, от у них на голові й росте всяка погань. Втекли вони, бо важко думати.
