Ведмежа шкура

Жили-були в селі в нас два п’янички.
Підуть на все, лише б напитися до гички.
Якось забрів Кушнір в село,
Заготівник багатий,
Питає шкур продати.
П’яничкам підвезло.
Порадились тихенько
Та й кажуть: — Є в нас чималенька.
Лише… аванс спочатку дай,
По шкуру завтра приїжджай! —
Авансик зразу ж пропили,
Уранці полювать пішли.
Мисливців справжніх щастя б не пригріло,
А цим одразу в руки діло:
Ведмідь на них бреде.
Отут-то й бий, так де:
Один мерщій на дерево злетів,
А другий в бур’яни упав, не диха.
Ведмідь його понюхцював, до лиха,
І геть подавсь, бо їсти не хотів.
— Він що тобі на вухо шепотів? —
Питає той, що був на дерево злетів,
А полюбляв із друга кепкувати.
Відповідає той, що був у будяках:
— Він радив шкуру продавати,
Коли вона в руках.