Вінні і вовки

Якось уночі Вінні прокинувся у своєму ліжечку і закричав:

— Рятуйте – е-е е-е !!!!

Мама почула шум і поспішила до кімнати.

— Любий, що сталося? — схвильовано запитала вона.

— Вовки! — голосив Вінні, розбудивши своїм криком зайченят.

— Мамусю, величезна зграя диких вовків женеться за мною!

— Зграя вовків? — Здивувалася мама. – Вінні, з тобою все гаразд?

— Так, матусю… Ну, може, не зграя, може, вовків двадцять, — зніяковіло пробурмотів зайчик. — Я ніяк не міг утекти від них!

— Хм, невже й справді двадцять вовків гналися за тобою? – Ховаючи посмішку, сплеснула руками мама.

— Ну-у… —  простяг Вінні, – може, п’ятнадцять. Але, матусю, вони були такі злі та страшні! Я дуже злякався!

— П’ятнадцять вовків! Любий, тобі не здається, що це забагато? — хитро глянула на сина мама.

— Так, мабуть, їх було лише п’ять… Саме так! — трохи подумавши, відповів Вінні. — Вони хотіли напасти на мене!

— Заспокойся, синку! То був лише страшний сон, — ласкаво сказала мама. — Лягай і спи спокійно.

Вона гарненько вкрила діток ковдрою, вимкнула світло і тихенько вийшла з кімнати.

— Ти чуєш? — за хвилину пошепки спитав Віппо.

— Це, напевно, вовки, — сказав Венді.

— Голодні вовки, — підтвердив Віллі.

— З величезними пащеками, — додав Валлері.

— І вони прямують до нашого будинку! —  вигукнув Вінні.

— Рятуйте – е-е–е–е!!!

— Що знову сталося? — запитала мама , знову з’явившись на порозі кімнати.

— Матусю! Вовки! — заверещали зайченята всі разом. — Прямо перед нашим вікном! Вони прийшли по нас!

— Тихо-тихо, любі, — спробувала вгамувати малюків мама. — Я зараз прожену цих нестерпних вовків раз і назавжди. Я їм покажу!

— Ось тобі, вовче! Ось тобі! І тобі! Знатимете, як лякати моїх зайченят! А тепер геть звідсіля!

— Ну от дітки. Вам тепер нема чого боятися. Я прогнала всіх вовків, — заспокоїла мама.

— Мамо, а з тобою все добре? — схвильовано спитав Вінні.

— Не турбуйся, любий, все добре, — усміхнулася вона. — А якщо вовки знову прийдуть, я візьму свій віник, і тоді їм точно це так не минеться.

Задоволені та щасливі, зайченята влаштувалися під боком у своєї хороброї мами і солодко засопіли. Тепер їм не страшні навіть найлютіші вовки!