Ворон та Лисиця

Поставив ворон ярангу березі моря. Біжить повз лисиця, побачила ярангу, зупинилася і почала ворона розхвалювати:⠀⠀ ⠀⠀

Ой, вороне, який ти добрий!

Ой, вороне, який ти гарний!

Як сонечко зійде,

Твої пір’їнки світяться!

Слухає ворон, серце його радіє.

– Живи в моїй яранзі, сестро! – Запрошує.

А лисиці тільки того й треба, бо її яранга — темна. Її яранга – мала: лисиця всередину залізе – хвіст зовні залишається.

Стали вони разом жити.

— Я буду домашніми справами займатися! — пропонує лисиця. — Ти добуватимеш їжу.

— Гаразд, – погодився ворон.

Зробив ворон спис, гарпун зробив. Вирізав на них візерунок не простий — найгарніший. Пішов по льодові у море.

Добув ворон нерпу. Назад повертається. Побачила лисиця ворона, питає:

— Відібрав у когось, чи сам здобув?

— Сам здобув, – відповідає ворон.

Лисиця – давай ворона хвалити! Хвалить не нахвалиться:⠀ ⠀⠀

Ой, вороне, який ти добрий!

Ой, вороне, який ти гарний!

Як сонечко зійде,

Твої пір’їнки світяться!⠀⠀

Сіли вони їсти. Ворон поклював трохи і задоволений. Решту м’яса лисиці віддав. Наїлася лисиця, сидить, думає: «Як це він нерпу спіймав? Піду я  і сама добуду. Ворону ні шматочка не дам!»

Дочекалася лисиця ночі, тишком-нишком взяла гарпун, спис узяла. Пішла до моря по слідах ворона.

Бачить — виринула нерпа між крижинами. А не знає лисиця, що спочатку: гарпун кидати чи спис метати? Кинула гарпун – промахнулася. Нерпа під лід сховалась. Лисиць навздогін спис кинув — спис у воду пішов.

Злякалася лисиця, прибігла додому, прикинулася, що всю ніч спала.

Вранці ворон зібрався на полювання. Запитує лисицю:

— Сестро, де спис? Куди мій гарпун подівся?

А лисиця відмовляється.

— Звідки мені знати, — каже, — я не виходжу з яранги. Мабуть, сам загубив, а мене питаєш!

Без списа та гарпуна яке полювання? Став ворон думати, чим їжу добувати? Ходив-ходив, думав-думав. Надумав – вудкою рибу ловити.

Змайстрував вудку, пішов на річку.

Зробив ополонку в льоді, опустив у воду вудку. Раптом щось важке причепилося на гачок. Тягнув-тягнув ворон. Нарешті витягнув! Не рибу він спіймав. Не звіра дістав. З’явилося над водою саме Диво Дивне Водяне! І не розібрати, яке воно: тванью обросше, водоростями обплутане. Всі водорості обліпили рибки.

Зібрав ворон рибок із водоростей. Диво Дивне Водяне кинув у річку.

Несе ворон рибу, побачила лисиця, знову заспівала: ⠀⠀

Ой, вороне, який ти добрий!

Ой, вороне, який ти гарний!

Як сонечко зійде,

Твої пір’їнки світяться!⠀ ⠀⠀

Взялася лисиця за рибу, а сама думає: «Як це він рибу ловить? Піду я сама зловлю».

Вночі взяла тишком-нишком вудку, слідами ворона до річки побігла. Опустила вудку в ополонку, сидить чекає. Тут потрапило на гачок щось важке. Зраділа лисиця. Тягне і думає: «Ворону і риб’ячого хвостика не дам». Сильніше смикнула вудку – Диво Дивне Водяне витягнула!

Злякалася лисиця, кинула вудку. Диво Дивне Водяне пішло на дно разом із вудкою.

Прибігла лисиця додому, лягла, наче цілу ніч спала

Вранці зібрався ворон ловити рибу, а вудки — ніде немає!

— Сестро, а сестро, хто взяв вудку? – Запитує.

— Що ти мені спати не даєш? – відповідає лисиця. — Ти ж знаєш, я з яранги не виходжу. Сам, мабуть десь загубив!

Ходив-ходив ворон, думав-думав. Куди тепер іти?

До моря не підеш — списа немає, гарпуна немає, нема чим полювати.

До річки не підеш — вудки немає, нічим рибу ловити рибу.

Взяв довгий ремінь, пішов у тундру. Іде, на всі боки дивиться. А вдалині — біля високої гори, біля швидкої річки — видніється велика яранга, що наполовину вросла в землю. Підійшов ворон ближче, зверху, через комин, заглянув у ярангу. Сидить там жінка, коси свої заплітає та розплітає. Навколо неї ходять олені. Жінка коси розплітає – білі олені йдуть в один бік. Жінка коси заплітає – олені йдуть в другий бік. Та вже не білі вони, а чорні.

Здивувався ворон — що це чудо таке? Почухав у потилиці, впустив пір’їнку. Потрапило пір’їнка  на оленя. Впав олень. Жінка взяла цього оленя та викинула з яранги. Підібрав його ворон, ременем обв’язав, додому потягнув.

Побачила його лисиця, завела свою пісеньку:

Ой, вороне, який ти добрий!

Ой, вороне, який ти гарний!

Як сонечко зійде,

Твої пір’їнки світяться!⠀⠀ ⠀⠀

Стали вони їсти, а лисиця все думає: Де це він оленя добув? Чи не піти і мені туди полювати?»

Не стала лисиця і ночі чекати. Взяла ремінь, крадучись з яранги вибігла, пішла по слідах ворона.

Прийшла до тієї яранги, зазирнула в комин. Бачить: сидить жінка, розплітає коси – білі олені йдуть в один бік. Заплітає коси – олені йдуть в другий бік. Та вже не білі вони, а чорні.

«От би мені їх усіх собі добути!» — думає лисиця. Затремтіла вона від жадібності, впустила в дірку ремінь. Потрапив ремінь на оленя. Впав олень.

Жінка підібрала ремінь, вийшла з яранги, побачила лисицю, каже:

— Ось чому мої олені пропадати стали! – І давай лисицю тим ременем лупцювати. Та ледве втекла від неї. Іде додому, а назустріч ворон.

— Як так, лисице, ти ж казала — з яранги не виходиш? – здивувався він.

Отут і зрозумів ворон — хто йому шкоду постійно робив.

— Тьху на тебе! – сказав  й прогнав лисицю.