Забули про вікна

Добудувавши село, саловчани похопилися, що в жодній хаті немає вікон. Зібралися вони та й міркують, як би їх поробити. Аж бачать, дятел довбає дірку в дереві.

— Еге, он хто поробить вікна в наших хатах! — навперебій закричали вони, а потім почали ловити його.

Але дятел злетів на високу липу. Такої драбини у саловчан не було, а лазити по стовбуру вони боялися.

І от мудрий війт звелів найсильнішому чоловікові стати під липою, другому — йому на плечі, третьому ще вище, аж поки верхній зловить дятла-тесляра.

Саловчани похвалили війта за мудрість і взялися до діла. Нарешті вгорі опинився сам мудрий війт. Та ба! Ще на півліктя він не діставав до птаха. Не вагаючись ні миті, війт як підскоче вище, та дятел спурхнув, а війт гепнувся додолу і зломав ногу.

А дятел сів на вербу з дуплом через увесь стовбур. Саловчани не розгубилися, ще раз поставали один на одного. Та коли найвищий простяг руку, щоб зловити дятла, той шмигнув у дупло. А верхній саловчанин засунув у дупло свою голову.

Тої миті дятел вилетів із дупла у нижню дірку. Той, що стояв унизу, стрибнув за ним, але дятел лиш хвостом махнув йому на прощання, верхні попадали.

Впав і найвищий, але без голови, вона зосталася в дуплі. Та й без голови він усе ганявся за дятлом…

Мудрий війт дивувався, а тоді спитав у дружини безголового, як її чоловік загубив голову.

— Я теж не знаю,— відповіла та.— Бо в нього й раніше нічого на в’язах не було.