Заєць-слуга
Жив на світі бідний чоловік Насир-Еддін-оджа. І до того він дожився, що не лишилося в його хаті ні копійки грошей, щоб хліба купити, ні поліна, щоб піч затопити.
– Що робитимемо? — питає дружина. — Нічого в нас немає.
– Не засмучуйся,-відповідає Насир-Еддін-оджа. – Сьогодні у нас нічого немає, завтра всього буде багато! Тільки ти у всьому мене слухайся. Іди до різника і попроси в нього в борг – востаннє – баранини, а в сусідів випроси борошна, кави та хмизу. Скажи всім, що завтра розплачусь, удвічі поверну. А сама приготуй вечерю на чотирьох, та пильнуй, приготуй як найкраще – ввечері я багатих гостей приведу!
Здивувалася дружина:
– Що ти затіяв? Навіщо тобі ці гості знадобились?
– Сама побачиш! А коли ми прийдемо, ти скажеш: Що ви так забарилися? Наш слуга вже давно прибіг і передав мені твій наказ приготувати печеню, пиріжки та каву.
Ще більше здивувалася дружина:
– Який це наш слуга? Звідки він візьметься?
– Я зараз піду і принесу його, – відповів Насир-Еддін-оджа.
Нічого не зрозуміла дружина, подумала:
Чи не зійшов з розуму мій чоловік? А Насир-Еддін-оджа пішов до знайомого мисливця.
– Будь, – каже, – другом: дай тих двох зайців, яких ти вчора в сильце спіймав. Дуже вони мені потрібні!
Не відмовив мисливець, дав зайців Насир-Еддіну.
Повернувся він додому і каже дружині:
– Ось я і двох слуг приніс. Одного ми посадимо в комірчину, а другого я з собою заберу. Запам’ятай, що я тобі ще скажу: поклич сусідського сина Велеша, посади його в ту саму комірчину, де заєць буде, і проси його грати на скрипці. Як тільки ми увійдемо до будинку, подай йому знак – нехай грає веселіше. А як почує Велеш, що до комірчини хтось підходить, хай покладе свою скрипку біля дверей, а сам сховається. Дружина каже:
– Як наказав, так і зроблю. Ти поганого не придумаєш!
Посадив Насир-Еддін-оджа одного зайця в комірчину, а другого взяв під пахву і пішов у кав’ярню.
У кав’ярні шум, гам: одні кави п’ють, інші розмовляють, треті скинули туфлі та розсілися на килимах.
Сів Насир-Еддін-оджа біля дверей, почав свого зайця погладжувати.
Повернулися всі в його бік, стали над ним насміхатися.
— Дивіться, мабуть, він став мисливцем!
– Гей, Насир-Еддін-оджа, як це ти зайця впіймав?
А Насир-Еддін-оджа глянув на всіх і спокійно промовив:
– Який з мене мисливець! Де мені ловити зайців? Ні, цього зайця я не впіймав, а найняв.
– Як це найняв?
– А дуже просто: як інші наймають. Цей заєць – мій слуга, він усі мої доручення виконує. Кращого слуги не знайти. Самі знаєте, які зайці моторні, як швидко вони бігають!
Здивувалися всі, але не повірили Насир-Еддіну: мало що він придумає!
– Це все твої вигадки!
– Які вигадки! – Відповідає той. – Немає нічого простішого, як перевірити правдивість моїх слів.
Обернувся Насир-Еддін-оджа до трьох багатих купців і каже:
– Будьте суддями у цій справі!
– А що ми маємо робити? – Нічого особливого. Погодьтеся тільки завітати до мене у гості. Я зараз пошлю мого слугу до дружини і накажу їй приготувати для вас гарну вечерю.
Цікаво стало багатіям.
– Ну що ж, – кажуть вони, – згодні. Нехай твоя дружина для нас хоча б каву зварить.
– Ні, – каже Насир-Еддін-оджа, – яке ж це частування! Однією кавою ситий не будеш. Нахилився він до вуха свого зайця і сказав:
– Гей, хлопче, чуєш, що гості просять? Нехай твоя господиня зварить до нашого приходу каву. Та що каву! Однієї кави нам мало. Скажи господині, щоб вона гарну, жирну смаженину приготувала. Запам’ятай: смаженину! І свіжий лаваш нехай спече. Запам’ятав: лаваш! І пиріжків нехай напече. Не забудь – пиріжків!
Слухають усі, посміхаються недовірливо, передивляються. А Насир-Еддін-оджа причинив двері ширше і відпустив зайця.
Той – скік -поскік! – І помчав.
– Ну, тепер прощайся зі своїм зайцем! – засміялися всі.
– Навіщо прощатись? – каже Насир-Еддін-оджа. – Ми з ним скоро зустрінемося!
Посиділи ще трохи в кав’ярні, поговорили, а потім неквапом пішли до будинку Насир-Еддіна-Оджі.
Вийшла дружина Насир-Еддіна-Оджі, привіталася з гостями і стала дорікати:
– Що ж це ви так забарилися? У мене вже все готово!
Увійшли гості до хати і бачать: скатертина розстелена, на скатертині тарілки з наїдками стоять.
Здивувалися вони і питають:
– Як ти дізналася, що ми прийдемо і що буде у вас троє гостей?
– Чого ж ви дивуєтесь? – відповідає їм дружина Насир-Еддіна. – Прибіг наш слуга і передав мені накази чоловіка. Тільки не сказав, що ви так довго затримаєтеся.
Переглянулися багатії, сіли за стіл і стали їсти.
– Бач, – кажуть, – всі наїдки подані, які господар зайцю замовляв: і кава, і лаваш, і пиріжки, і смаженина! Нічого не забув!
Найбагатший із гостей поїв, попив і запитує:
– А де зараз ваш заєць-слуга?
– Зараз він відпочиває, – каже Насир-Еддін-оджа. – Пішов у свою комірчину і грає на скрипці. Чуєте?
Прислухалися гості: дійсно хтось на скрипці грає.
– Гей, Насир-Еддін, дозволь нам поглянути на твого зайця! – Каже доскіпливий багатій. – Дуже я люблю все незвичайне і дивовижне!
Інші гості теж стали просити:
– Дозволь нам подивитися на твого зайця!
– Що ж,- відповідає Насир-Еддін,- покажу вам мого слугу. Тільки йдіть тихенько, не розмовляйте: якщо заєць почує шум, він кине скрипку та перестане грати. Він у нас полохливий, соромиться грати при чужих. А якщо перестане грати – ні за що потім не вмовити, не впросити!
Гості просяться:
– Ми тихенько підемо, ні слова не скажемо.
– Ну, ходімо! Пішли вони за Насир-Еддіном до комори навшпиньки, дихати бояться. Чують, хтось грає в комірчині на скрипці, та так весело!
Не витримав найбагатший гість і каже:
– Дуже добре! Дуже добре!
І тільки він сказав – затихло в комірчині.
– Е-е, не треба було тобі так голосно говорити! – почав дорікати багатію Насир-Еддін. – Збентежив ти мого зайця!
А багатій своє твердить:
– Дуже добре! І інші двоє не відстають:
– Покажи нам свого зайця!
Відчинив Насир-Еддін двері. Заглянули гості у комірчину і бачать: лежить на підлозі скрипка, а в кутку сидить заєць, вуха до спини притиснув.
Взяв його Насир-Еддін на руки, почав гладити та примовляти:
– Не бійся, не соромся: зіграй ще для гостей.
А заєць тільки вуха притискає та лапками трусить. Став найбагатший гість чіплятися до Насир-Еддіна:
– Продай мені свого зайця! І другий гість пристає:
– Продай краще мені! Я більше заплачу! Третій кричить:
– Мені продай! Я не поскуплюсь: скільки запросиш – стільки й дам!
Найбагатший ногами тупає:
– Нікому не поступлюся! Я перший попросив продати мені зайця!
Такий шум зчинили, весь будинок затрясся. А Насир-Еддін спокійно відповідає:
– Як можна продати такого зайця! Він тобі і слуга, і музикант. Та й дружина звикла до нього, нізащо з ним не розлучиться. Ні, краще не просіть: не продам я зайця!
Стали багатії наввипередки умовляти Насир-Еддіна:
– Проміняй на кафтан!
– Проміняй зайця на осла! На двох ослів! На трьох!
– Візьми сто золотих!
Насилу вмовили Насир-Еддіна. Добре, дружина допомогла, сказала:
– Соромно тобі, не хочеш виконати прохання наших гостей!
Зітхнув чоловік і каже:
– Гаразд, відсипай швидше золоті, доки я не передумав!
Відрахував найбагатший гість гроші, віддав Насир-Еддіну. А сам схопив зайця і давай кричати:
– Гей, заєць, тепер ти мій слуга! Потім обернувся до двох інших багатіїв і сказав:
– Нема чого сваритися через цього зайця – так, видно, Аллаху було завгодно, щоб він став моїм слугою.
Погодилися ті два багатії: видно. Аллаху було завгодно, не можна сперечатися та сваритися.
– Ну, – каже перший багатій, – хочу я на радостях почастувати вас усіх. Гей, заєць, біжи до мене додому і скажи своїй новій господині, що я прийду з гостями після вечірньої молитви, нехай приготує нам гарну вечерю! Та дивися – моторніше, бо дістанеш прочухана!
Пустив він зайця на підлогу, а той у двері – тільки його й бачили!
Посиділи гості, поговорили про це і пішли в мечеть на молитву. А потім усі вирушили до багатія вечеряти. Один Насир-Еддін не пішов.
– Щось, – каже, – у мене нога заболіла і поперек ломить.
Підійшли гості до будинку багатія – темно. Постукали раз – не відчиняють двері. Постукали ще раз – не відчиняють двері. Стали стукати кулаками щосили. Вийшла заспана господиня, позіхає спросоння і сердито запитує:
– Що це ти так не вчасно привів гостей?
– Як – не вчасно? Хіба ти не чекала нас? І вечерю не приготувала?
– Та звідки я могла знати, що ви прийдете?
– А хіба тебе заєць не попередив? – здивувався багатій.
– Ти при своєму розумі? Який заєць?
– Та наш новий слуга!
Розсердилася дружина:
– Розум у тебе помутився, чи ти надумав посміятися з мене?
Гримнула дверима і пішла до будинку.
– Цей шахрай обдурив мене! – заволав багач і кинувся до будинку Насир-Еддіна.
Прибіг і давай кричати та кулаками розмахувати:
– Ошуканець, дурисвіт! Обдурив мене!
Сів Насир-Еддін на тахту і питає:
– Чим же я тебе обдурив?
– Заєць до моєї дружини не прибіг, нічого їй не передав і сам невідомо де. Усміхнувся Насир-Еддін:
– Не я тебе обдурив. Ти сам себе обдурив!
– Як так – сам?
– Згадай: ти наказати зайцеві наказав, а сказав, де ти живеш – на якій вулиці, в якому будинку?
Вдарив багатій себе по чолі кулаком:
– Не сказав!
– І ще: не встиг ти зайця взяти, як почав йому покараннями загрожувати. А він цього не любить. От і втратив ти спритного слугу! Сам себе і вини!
Бачить багатій – нічого заперечити, і поплентався додому злий і присоромлений.
А Насир-Еддін і з боргами розрахувався, і хліба та дров купив, і почав жити в достатку.