Зайчиків човник

Побудував Івасик човник. А капітаном зробив свого улюбленого плюшевого зайчика.

Пливе човник, вітер вітрила роздмухує!

Підлетіла до кораблика пташка і заспівала:

— Капітане, капітане! Візьми мене з собою! Я здалеку лечу, у мене крильця втомилися! Пусти мене відпочити!

— Сідай! — каже капітан зайчик. — Вдвох веселіше пливти!

І полетів кораблик далі річкою. Побачило кораблик каченя. Попливло за ним, ледве наздогнало!

—  Візьміть мене з собою! – Каже. — Мені он туди треба, в очерет, мене там мати чекає!

—  Не візьмемо! — цвірінькнула пташка. — Ти й сам можеш доплисти!

— Ну, візьміть, будь ласка, я маленький, я втомився! – просить каченя.

— Ну, сідай, — погодився зайчик, — відвеземо тебе до мами!

Пливе човник далі, швидко пливе! Побачила човник жаба.

— Ква-ква-ква! Ну і діла! Човник річкою пустили! КВАпітан! КВАпітан! Візьміть мене!

— Ні! Ні! — закричали пташка та каченя. — Нам  і так тісно!

— Ну, візьміть! – Квакає жаба. — Ніколи на човнах не плавала! Все життя мріяла!

Ну, як тут відмовиш?

Дозволив капітан жабі на човник застрибнути.

Поплив човник далі. Поволі пливе, ледве-ледь. Пасажири незадоволені: що сталося? То летів під усіма вітрилами, а тепер ледь повзе.

Раптом бачать — риба хвостом махає. Рот відкриває, а слів не чути.

— Вона, мабуть, нас підштовхнути хоче, — сказала пташка. — Щоб ми пливли швидше.

Тут усі як закричать рибі:

— Штовхай! Штовхай!

Зраділа риба. Стала на палубу вилазити. Вона теж покататися хотіла, просто її риб’ячу мову ніхто не зрозумів.

Нахилився човник. Почав тонути. Пасажири кричать рибі:

— Не чіпай човник!

— КВУда лізеш?

— Пливи сама, не заважай!

А риба знай собі на човник лізе!

Добре, що Івасик поряд був, йшов берегом, за човником дивився.

Врятував хлопчик зайчика, а інші самі вибралися.

Ось тільки човник потонув! Ну нічого! Івасик для зайчика новий човник збудує!