Зайці та Жаби

Нехай йому з таким життям поганим!
В душі самі болючі рани,
Жить сили не стає.
У лісі — страх: жить Лиска не дає;
У полі — страх: мисливець люто б’є;
В болотнім цвілищі і гнилі
Щось так кричить, що дні не милі.
Лякав їх крик той голосний.
То, мабуть, звір якийсь страшний?!
— Утопимось ходім, брати! —
Сказав один. — Нема терпіння,
Нам не життя — одне тремтіння! —
Гукнули всі: — Іти, то йти! —
Метнулись до води,
А Жаби з берега — шубовсть туди:
Бу-бух! Бу-бух!
Зарилися в багні
На самім дні
Й затаїли дух.
Зраділи Вухані:
— Ще світ наш не погас!
Знайшлись такі, які бояться й нас!