Запасливий ведмідь

Ішов ведмідь навесні лісом і побачив кизилове дерево обсипане цвітом. Сів він під ним і каже:

— Ось я вдосталь кизилу наїмся, коли він дозріє!

А щоб хтось не вкрав кизилу, ведмідь улаштувався під деревом і почав його охороняти.

Якось біля цього дерева проходив інший ведмідь, ледве пересуваючи лапи після ситного обіду. Тут добровільний сторож заревів і став відганяти родича від кизилу.

— Чого ти ганяєш мене від дерева, а сам лежиш під ним? — спитав той, хто прийшов.

— Бачиш,— відповів запасливий ведмідь,— кизил де-не-де починає червоніти. Побачивши, що ягоди дозрівають, ти прийшов сюди і хочеш відібрати їх у мене і з’їсти. Але знай, що тільки через мій труп ти підберешся до дерева. Проходи краще сторонкою.

— Дурню ти! – сказав йому ситий ведмідь. Тепер зрозуміло, що від жадібності ти втратив багато смачної їжі. Поки ти тут сидів, вже дозріли смородина, фундук, вишня та інші ягоди. На що мені твій недозрілий кизил! Я і так наївся до відвалу і бреду до барлогу, щоб гарненько виспатися. А ти, не тільки мориш себе голодом, а й очей не стуляєш, охороняючи дерево. Скоро від

тебе залишаться тільки шкіра та кістки, ти здохнеш, і вітер посипле тебе стиглим кизилом…

Ситий ведмідь гаркнув і пішов далі, тяжко перевалюючись. А запасливий ведмідь залишився під кизиловим деревом, заздривши ситому і не знаючи, що йому відповісти.