Зебрині смужки

Одного разу зебра паслася на галявині і раптом помітила, як до неї наближається лев. «Зараз він мене з’їсть», – подумала зебра, – «Втекти від нього вже не встигну». Але одразу вирішила: «Спробую його перемудрувати».

– Здрастуй, лев, – привіталася зебра.

– Здрастуй, зебро, – відповів лев. Він дуже здивувався, що зебра перша з ним заговорила, а не спробувала втекти.

– Ти збираєшся мене з’їсти? – запитала зебра.

– Ну, взагалі-то, збираюся, – відповів лев.

– Гаразд, – погодилася зебра. – Але у мене є до тебе одне маленьке прохання.

– Яке ще прохання?

– Перед тим, як ти мене з’їси, полічи, будь ласка, скільки на мені смужок, – продовжила зебра. – А то ж скільки живу, так все мучуся цим питанням. Тільки ти усі порахуй – і на ногах, і на хвості, і на морді, і на гриві!

Лев погодився. Він же шляхетний звір, та ще й цар звірів. Що йому порахувати зебрині смужки? «Заодно і апетит нагуляю», – подумав про себе лев.

Лев почав рахувати чорні смужки на зебрі, але скоро у нього в очах зарябило, і він збився з рахунку. Лев почав спочатку, але знову збився. До того ж, він не завжди розумів, де закінчується одна смужка і починається інша.

– Ну, скоро ти там? – підбадьорювала його зебра. Вірніше, вона робила вигляд, що підбадьорює, а насправді хотіла позлити лева.

– Скоро-скоро, – відповідав лев.

Тим часом навколо зебри і лева стовпилися інші тварини. Всім стало цікаво дізнатися, скільки у зебри смужок.

Нарешті, лев зрозумів, що йому не вдасться правильно порахувати смужки. Тоді він сказав:

– Зебро, я порахував твої смужки. Але тепер я вже не голодний, тому не скажу тобі відповідь. Іди поки погуляй, помучиться ще цим питанням. А я скоро зголоднію, і тоді відповім тобі, а потім з’їм.

Насправді лев не знав правильної відповіді, але не міг в цьому зізнатися. Коли глядачі розійшлися, лев наздогнав зебру, яка втікала, і сказав:

– Куди ж ти, зебра? Адже крім мене в цьому лісі ніхто не зможе порахувати твої смужки.

– А я вже сама їх порахувала. Але тобі, леве, не скажу, – відповіла зебра. Вона не боялася лева, оскільки тепер він з’їв би її тільки тоді, коли оголосить всім тваринам правильну відповідь.

– Ну, скажи, будь ласка, – попросив лев. – А я даю тобі чесне царське слово ніколи тебе не їсти.

– Насправді, у мене всього дві смужки – чорна і біла, – відповіла зебра, засміялася і втекла.

А лев оголосив цікавим тваринам, що пошкодував зебру і відпустив її. А якщо так, то нікому він не розповість, скільки у неї смужок.