Бідак і Божок

Жив-був собі давно колись Бідак,
Тяженько працював, а жив погано так.
Уся надія Бідака
На дерев’яного Божка:
Йому вклонялись прадіди й діди,
Щоб рятував від горя та нужди,
Йому несли благання у молитві,
Щоб успіх дарував у праці й битві.
Тож і Бідак в життєвій боротьбі
В Божка шукав полегшення собі…
Шукав, благав — не бачив допомоги.
Не стерпів, зозла ухопив за ноги,
Як вдарить об колоду —
Цурпалки бризнули на всю господу.
І рясно випали монети золоті,
Що сховані були в Божковім животі.
— От бач, – сказав Бідак з докором.—
Коли я день у день
Звертавсь до тебе з горем,—
Ти був глухий як пень;
Вхопив за ногу —
Ти золотом заслав усю підлогу…

Мораль тут вийшла б ще й яка
(Дістала б в лоб не одного Божка!),
Та… промовчу. Я не боюсь,
А просто — обійдусь.