Білий метелик

Старий Такахама жив у маленькому будиночку недалеко цвинтаря біля храму в Сузанджі. Він завжди був добрим до своїх сусідів, які дуже любили його, хоч і здавалося їм дивним, що Такахама не одружився і навіть не дивився на жінок.

Якось літнього дня старий Такахама відчув, що захворів. Він послав по вдову свого брата. Вдова привела із собою свого сина, який дуже любив дядька.

– Я знаю, що мені лишилося недовго жити… – зітхнув старий Такахама.

– Що ви, ми дбатимемо про вас! – пообіцяла вдова.

Наступного дня, коли Такахама заснув, білий метелик залетів у його кімнату і вмостився на подушці, поряд із його головою.

Хлопчик обережно пробував прогнати білого метелика геть, але через кілька хвилин він повертався. І так відбувалося декілька разів, поки хлопчик нарешті не вигнав метелика до саду. Він пішов за ним на цвинтар, де той пурхав довкола старої гробниці, а потім зник.

Хлопчик прочитав ім’я на надгробку – Акіко. Хоча гробниці було понад п’ятдесят років, вона була чиста від моху і перед нею лежали білі троянди.

Хлопчик повернувся до будинку, і мати, гірко плачучи, розповіла йому, що його дядько помер. Він розповів матері, що бачив на цвинтарі, і раптом, на його подив, вона посміхнулася.

– Коли твій дядько був молодим, він любив гарну дівчину на ім’я Акіко, – пояснила вона. – Вона померла ще до дня їхнього весілля.

Такахама присягнувся, що він ніколи не одружується з жодною іншою дівчиною, і побудував цей будинок біля цвинтаря, так що завжди міг молитися на її могилі. Щодня у добру погоду, дощ чи сніг, він ходив до її гробниці та залишав квіти для Акіко.

Білий метелик і був Акіко – і тепер вони нарешті були разом.