Черевик, який просив каші

Він уже давно просив каші. Невідомо, правда, яку він мав на увазі: гречану чи пшоняну. Але все одно клянчив: “Дайте каші, дайте каші!..” Втім, його господар, хлопчик Толя, каші йому не давав.

— Ось і ще! Годувати якийсь черевик! — І Толя сам уплітав кашу за обидві щоки.

Ага так! — образився Черевик. – Не даєш каші? Ну зачекай! — Він навмисне наскочив на камінь. Цвях із каблука вискочив і дуже боляче вколов Толю прямо в п’яту.

— Ой, ой, ой! заволав Толя. — Ще й колеться! — Він застрибав на одній нозі, схопив старий зошит, видер звідти два аркуші, склав учетверо і підклав під п’ятку. Цвях продовжував тиснути, але це було вже терпимо. Кульгаючи, Толя пішов у кіно на дитячий сеанс. Дорогою Черевик просив каші у всіх зустрічних перехожих, але ніхто йому каші не давав, — мабуть тому, що ніхто з собою каші не носив. І наш черевик надудлився води. Зрозуміло, це не йшло в жодне порівняння з кашею, але що було робити? Він похлюпував і бурчав на кожному кроці:

— Не дали каші, ну й не треба! Я водички напився.

А бідолашний Толя сидів у кіно і безперервно чхав. Черевик весь сеанс просидів під лавкою. Але він зовсім не був засмучений, тому що познайомився з іншим черевиком. Для початку, за звичкою, він попросив свого нового приятеля каші. Але той тільки скривився.

— Звідки в мене каша? Терпіти не можу каші! Інша справа крем для взуття! Люблю! Хочеш спробувати? — І він простяг Толіному черевику шматочок чорного крему. Відверто кажучи, наш черевик давно не пробував крему, і він йому дуже сподобався. Він уже зібрався добряче закусити, але, на жаль, кіно скінчилося, і черевики розлучилися.

— Стривай! Де мені дістати крему для взуття? — закричав Черевик услід приятелю, що збирався йти.

— Про це ти спитай у свого господаря! — насмішкувато відповів блискучий Черевик і, підстрибуючи, вийшов.

А Толін Черевик, кульгаючи, поплентався додому. Дорогою він так боляче колов Толі п’яту, що хлопчик не витримав і зайшов у шевську майстерню. Чоловік узяв до рук Черевик і захитав головою. А Черевик зазвичай почав просити каші.

— Я тобі дам каші! — суворо сказав Швець і так ляснув його кривим молотком по маківці, що черевик просто здивувався.

— Де це чувано, щоб черевики їли кашу? Непорядок! — І швець спритно пришив носок, що відірвався, до підошви. І тут наш Черевик раптом відчув, що йому зовсім не хочеться каші. «Я ж не хлопчик! – подумав він. — Навіщо мені каша? Інша справа крем для взуття! І він заволав на всю силу:

— Дайте мені крему! Хочу крему-у-у!

— Ну ось, — невдоволено скривився Толя, — якийсь жебрак! Раніше просив каші, тепер просить крему!

— Кому каша, а кому крем! — повчально сказав Швець і вдосталь нагодував черевик густим чорним кремом. Потім він провів по шкірі черевика оксамитовою ганчірочкою, і черевик засяяв від задоволення! Більше він уже нічого не просив, він був такий задоволений… Тому він не заперечував, коли майстер забив цвях назад у каблук.

А коли Толя підстрибом поспішав додому, то вся без винятку публіка на вулицях — і діловито скрипучі чоботи, і менш діловиті туфельки, і товсті солідні калоші — всі захоплювалися його черевиками: такі вони були гарні.

І більше Черевик ніколи не просив каші, він не був хлопчиком. Зате взуттєвий крем він вимагав щодня. І якщо Толя забував його нагодувати, він ставав темнішим за хмару, ображено дувся, кривився і бурчав…

Того й дивись знову попросить каші.