Чорт і бурсак

Було чи не було — один Бог те знає! А тільки от що сталось років двісті, а може, більше тому.

Жив-був у пеклі чорт та вже такий клятий — просто біда. Шибеник, одним словом. Замість того, щоб, як то і належить, пряжити грішників у смолі, він по пеклу товчеться і всякі капості своїм же чортам чинить. А грішникам тільки того й треба.

Довго його терпіли, але після того, як він самому Люциперу бороду спалив, терпець у пеклі урвався. Відбили йому роги та дали такого стусана під зад, що він за мить опинився на Благовіщенському базарі в Харкові. І довго ще в його вухах ревів голос Сатани:

— До того часу будеш по землі блукати, поки тринадцять християнських душ не зведеш та в пекло не доправиш!

І треба ж було такому статись, що в один і той же час у Харківській бурсі вчився бурсак на ймення Варфоломій. Такий шибеник і ослушник, що просто жах. Жодної бурсацької витівки чи погрому на базарі, від якого страждали миряни, не відбувалось без його участі. Але після того, як настоятелю у келію підкинули цапову голову, а в очах свічки запалили, вивели Варфоломія через бурсацькі ворота і такого ляща відважили, що він прокотився по Бурсацькому спуску і шубовснув у річку Харків. Виліз Варфоломій, викрутив поли ряси та й поплентався на базар.

Благовіщенський ринок, який називали просто Благбазом, кипів від людей і товару. Чорт, який теж потрапив сюди, був ошелешений. Скільки людей торгуються, плюються, лаються, чортуються, божаться і хрестяться!.. Кожний хоче ближнього на полову підманути та грошиків більше до кишені покласти.

— Та тут грішників більше, ніж у пеклі! — сказав сам собі чорт.— Я тут тринадцять грішників за тринадцять хвилин наберу. Та ще й тринадцять по тринадцять!

Сказано — зроблено. Спочатку його увагу привернула перекупка. Товста, напівп’яна бабеха з підбитим оком, яка сиділа біля самого входу. Але як почав балачку з нею, то спересердя плюнув.

Потім перекинувся він молодим парубком та і підлатався до гарненької торговки яблуками. Та їй мало було діла до залицяння чорта, у неї на умі яблука та гроші.

Покрутився, покрутився він на базарі, хотів солдатом перекинутися, так у солдата реміняки хрестом на грудях, то вже перекинувся молодим козарлюгою, вуса чорні, як смола, ще й серга у правому вусі. Та й пішов просто в шинок, народ туди валом валив, а звідти вже хто як — були й такі, що на чотирьох виходили.

— Ось де я грішників наберу! — хвацько підкрутив вуса чортів козак і з цим переступив поріг шинку.

Шинкар запримітив золоту сергу у вусі чорнявого козарлюги, та й жупан на ньому світився червоним оксамитом. Зігнувся перед ним у три погибелі та сам і провів його до столу.

— Чого зволите, пане?

«Є один грішник для початку»,— подумав чорт та й каже:

— А подай-но мені смажене порося, та ковбас з хріном, та кендюх з часником, та всього, що належить!

Корчмаря як корова язиком злизала. Ще за мить усе стояло на столі. Наліг чорт на порося та на ковбасу — як за себе кидав. Дивись, уже й ситий. Аж бачить — стоїть на столі сулія, то він налив кварту запити. Так як випив, то в бідного чортяки очі на лоб полізли — у пеклі таких напоїв не водиться.

Корчмар злякався, тут же сулію з столу, замінив на казьонку. Понюхав її чорт, кивнув головою, але пити не став. Потім оглянувся по корчмі — не те що грішників, а свого брата чортів повнісінько — перед п’яними гопака б’ють, хвости у кухлях мочать, друзів одних, на одного під’юджують, а люди того нічого не бачать — лаються та пісні горлають. А вже хто під стіл звалиться, того служка за комір та за порог викидає.

Аж тут і двері відчинились, входить Варфоломій, волосся мокре пасмами висить, ряса в брудних плямах та пилюзі. І заревіли п’яні голоси:

— Варфоломій, Варфоломій! Іди до нас! Зрозумів чорт, що цей Варфоломій тут гість знаний і бажаний.

Але оскільки служка не звернув на нього ніякої уваги, ясно було — не з вельможних.

— А подай-но мені штоф горілки з перцем та сала,— звернувся Варфоломій до служки.

Та чорт у цю мить уже смикнув Варфоломія за рукав і підставив стілець біля свого столу, миттю оцінивши, що за особу духовного звання, нехай і не дуже поважну, плата буде за особливим розрядом. Це не якийсь задрипаний гречкосій чи перекупка з підбитим оком — бурсак!

— Сідай-но, добродію, за мій стіл, бачу, що ти вчений ще й звання духовного — бо що обід без бесіди задушевної!

Глянув Варфоломій на стіл, хоч і добре чорт його переполовинив, але ще буде й буде! А горілочка з перцем ще і непочата стоїть. Тож, не роздумуючи, сів за стіл.

Треба сказати, що бурсаків взагалі за стіл двічі запрошувати не треба, а тим більше Варфоломія.

Не встиг чорт і рота відкрити, як перед ним уже стояв штоф.

— Будьмо здраві! — підняв і свій Варфоломій.

Випили, та не встиг чорт і до закуски доторкнутись, як уже знову два повні штофи стоять.

— Будьмо здраві!

Аж іскри з очей у чорта посипались після другого штофа, але гаряче тепло пішло по всьому тілу та й закрутило йому голову вогняним вихором.

— Може, ще хочеш? — крикнув чорт на всю горлянку.

— Як же не хотіти? Бурсак завжди хоче три речі: їсти, спати й гарну дівку цілувати!

— Хазяїн,— гаркнув чорт, забувши, що він не в пеклі.— Ще три штофи і порося смажене!

Від тих штофів та скляних кварт зробилась у чорта в голові хурделиця. Й гірко йому стало, що ось сидить він десь посеред світу на базарі, і хоч грішників йому ловить не переловить, а все ж краще у пеклі: тепло й затишно, смоли багато, хоч залийся, скрізь багаття горить, казани киплять…

— Чого сидиш, козаче, сумний та невеселий? — спитав Варфоломій.— Чи журишся, що у мене грошей нема та з бурси вигнали? Як кажуть, пийте там, пийте тут, на тім світі не дадуть!

— Це вже точно,— зітхнув чорт, бо ніхто краще за нього не знав, що це чиста правда.

Та й випив ще кварту. Але чи то підсунув замість казьонки щось інше клятий корчмар, чи то перебрав він усяку міру, чи, може, глянув він якраз на хрест, що висів на грудях у бурсака…

Дивиться бурсак — матінко рідна! Бачить він, як засмикався козак, а з вух його повалив дим, а з очей іскри посипались, і сіркою запахло. «Ну,— думає,— оце врізав козарлюга!» Побіг до корчмаря, приніс глечик узвару, одволав трохи його.

— Е, брате,— каже Варфоломій,— хіба ти басурман який, що в тебе від горілки дим із вух іде?

А чорту вже все одно — пекло це чи земля, басурман він чи віри православної, ледь у нього голова на шиї тримається.

— Ну так розкажи, чого сумуєш, чого горілку на сльози та надим переводиш? Хай на душі тобі полегшає!

Почув чорт про душу, згадав, для чого він тут, та все, як на духу, бурсакові і розказав.

— Що ж, так і сказали — не повертайся?

— Так,— сумно кивнув головою чорт.

— А на чорта туди вертатись, тут сонце світить, горілка і поросята є, а я ще тебе до однієї вдовиці на Холодну Гору поведу. Умить своє пекло забудеш,— втішав він чорта.

— До вдовиці, то вже хай… А горілки більше й у рот не візьму.

— Нічого ти не тямиш. Ти, коли горілку пив, хрестився, як я?

— Ні.

— Ото ж воно. А ти перехрестись — ось як я — воно й піде, як треба,— крякнув Варфоломій, перехрестився, чарку випив і салом закусив.

— Наливай! — крикнув чорт.— Вговорив!

Налив йому Варфоломій повну кварту.

— Будем здраві!

Перехрестився чорт і… Розлетівся і шинок, і все, що в ньому було, наче хто бочку пороху кинув.
І залишився чорт назавжди на землі, де вже йому вернутись. Тепер, кажуть, ливарником влаштувався, усе ж діло звичне. Тільки, коли він на зміну заступає, то скаржаться, що дуже дим сіркою відгонить.

А на Благбазі, де шинок стояв, по сьогодні рівчаки та ями, як міські власті не стараються, тільки порівняють, а вже через день-два знову таке робиться, що чорт ногу зламає.