Чорт у шинку

Неподалік містечка Волинці Вітебської губернії жив корчмар на ім’я Авром-Шмуель зі своєю старою дружиною. Дітей у них не було, так що всі їхні турботи були про корчму. Там усе було у зразковому порядку. Велика зала завжди чисто прибрана, навіть маленька комора, що поряд із залою, і та блищала чистотою. Цю комору і облюбував чорт. Обличчя його ніхто не бачив, але зросту він був високого.

Рівно опівночі він виходив з темної комори і просто при людях починав бешкетувати: перекидав відро з помиями, скидав тарілки з полиць, бив склянки словом, завдавав усіляких збитків і шкоди. А коли господарі заходили в комірку вдень, вона була порожня, хоча іншого входу до неї, окрім через велику залу, не було.

А у Авром-Шмуеля був приятель м’ясник. Звали його Залман, здоровань років сорока, хлопець не з боязких. Почув він про чорта, але не повірив, сказав, що це чиїсь фокуси і він, мовляв, не заспокоїться, доки не розкриє все до кінця. Залишився він у корчмі ночувати. Постелили йому у великій залі, накрили кожухом. Погасив він лампу і ліг. Не встиг заснути, як почув чиїсь важкі кроки. Хтось, щось із шумом розкидав по залі. У м’ясника мороз по шкірі. Тут хтось у темряві підійшов до його ліжка, зірвав з нього кожух і кинув на підлогу. М’ясник миттю схопився і почав кликати корчмаря:

– Авром-Шмуель! Дайте вогню, тягніть палиці, подивимося, що тут діється.

Прибіг корчмар із запаленою лампою. М’ясник побачив якусь довгу людську постать, що віддалялася в темну комору. Всі кинулися туди, але в коморі нікого не було, тільки на підлозі побачили сліди ніг чорта. Ці сліди були схожі на сліди лап великого птаха. На другий день корчмар продав корчму білорусу, а сам з’їхав із дружиною до містечка. З того часу домовик у корчмі не з’являвся.