Чи важко розгадать?

Як розгадать, звідкіль походить слово,
що дивиться на тебе загадково?

Розкрить його бува нехитра штука,
коли воно — наслідування звука.

Таких птахів стрічали-бо не раз ви,
що здобули звукоподібні назви:

у росіян кукушка, знана птиця,
болгар її сестриця — кукувіца.

А півень — кокот у слов’ян справіку
(бо й ко-ко-ко,— не тільки ку-ку-рі-ку!)

В прадавній Індії: куккутас — когут,
а схоже у Литві: кукутіс — одуд!

А одуд у болгар за збігом дивним
зоветься жартома… циганським півнем…

А якщо назви не звукоподібнІ?
Зусилля додаткові тут потрібні.

Буває слово: вдаєтесь до нього —
не промовляє спершу вам нічого.

А назва не звичайна, не безлика,—
у ній прихована краса велика,—

над назви островів, архіпелагів,—
як місто-сад Алма-Ата в казахів.

Для них не тільки милі звуки в слові,
а Батько Яблук це в казахській мові.

А чом болгарське місто зветься Враца?
До нього вхід — між скель ворітця — вратца.

А в нас село — чом зветься Нгжиловичі?
Колись жили мисливці — мужі ловчі!

Та щоб збагнути слова суть чудесну,
теж треба вергати руду словесну.

Як роблять це невтомні і натхненні
талановиті мовознавці-вчені.