Дядько і ведмідь

Сидить дядько на пеньку, їсть хліб. Іде ведмідь і питається:
— Дядьку, що ти їси?
— Хліб, — каже дядько.
— Дай-но я попробую.
Дав дядько йому кусок хліба, ведмідь покуштував і питає:
— А з чого ж той хліб робиться?
Дядько й каже:
— Треба спочатку поле гарно виорати і на зиму посіять зерно. Воно перезимує, а на весну зійде й проросте, а потім виколоситься, достигне, і треба буде вижати його, в копи поскладати, додому звезти і змолотити, прочистити, поїхати до млина і змолоти. І буде тоді мука. А муку замісити, затопити в печі і пекти хліб.
Вислухав теє все ведмідь, почухав потилицю та й каже:
— О, то мені треба довго чекати.
Подумав трохи, а потім знов каже до дядька:
— Давай ми обоє посіємо…
— А як будемо збирати?
— Що тобі, а що мені.
Дядько й каже:
— Мені вершки, а тобі корішки. Чи згодний?
— Добре, — згодився ведмідь.
От посіяли вони зерно, виростили і зібрали урожай. Забрав дядько собі вершки, а ведмедеві оддав корішки, тобто
солому. Побачив ведмідь, що його обдурено, та й каже:
— Е, я так не хочу. Сіймо щось друге.
Чоловік радить:
— Посіємо ріпу.. Вже тобі будуть вершки, а мені корішки.
Згодився ведмідь.
Настала пора збирати урожай. Забрав дядько собі ріпу (корішки), а ведмедеві дає вершки — листя.
Бачить ведмідь, що знов Його обдурено. Махнув спересердя лапою і пішов до лісу.
З того часу ведмідь ніколи не ставав у спілку з дядьком.