Дід і смерть

Біда старенькому велика:
Живе й живе, мов груша дика,
Дід Смерть покликав.
Смерть стала за плечима,
Всміхається холодними очима.
Дід з остраху закляк,
Біду відводить так:
— У мене є кума, весела молодиця,
Яких вона пісень напідпитку співа!
Візьми куму, до всього знадобиться! —
А Смерть стоїть, макітрою кива. —
Не хочеш брать куму? Я друга маю:
Коваль і чоботар, усякі штуки знає. —
Смерть не відходить. —
Що, друг тобі по фаху не підходить?
Що замість себе дати? Говори!
У мене є… онука є… Бери! —
Здригнулась Смерть,
Сердита, як оса:
— Умри! — Мов блискавка, звилась коса.

Живе собі на двох ногах свиня
І ходить між людьми і добра, й чемна,
А хай біда її з косою доганя —
Ураз відкриється душа її нікчемна.