Дівчина з граната
У якогось царя був син. Однієї ночі побачив він уві сні дівчину з граната і закохався в неї. Вранці він покликав візира, розповів йому свій сон і наказав піти й добути дівчину з граната. Візир відповів, що всякий наказ царевича він виконає, але дівчина з граната живе в країні велетнів і дістати її ніяк неможливо. Але царевич відповів візирові, що він мусить добути дівчину з граната, що б там не було.
— Інакше, — сказав царевич, — я накажу відрубати тобі голову!
Візирові нічого було робити, і він погодився. Він дістав від царевича багато грошей, пішов на базар, купив мішок жувальної смоли й вирушив у путь.
По дорозі візир зайшов в один дім. У кімнаті сиділа стара баба, нижня губа в неї звисала до підлоги, а верхня доходила до стелі!
Побачивши візира, стара зраділа і сказала:
— Заходь, мій любий! Як добре, що ти прийшов! Ось уже півроку не їла я людського м’яса. Підійди мерщій, я тебе з’їм, а то прийдуть мої сини, з’їдять тебе і нічого мені не залишать.
Почувши ці слова, візир кинув у рот старій жувальної смоли. Стара почала жувати і не зайняла візира. А візир умів чаклувати. І от перед тим, як мали прийти сини старої, він сказав закляття, перетворився в шило й заліз у шпарку. В цей час повернулися сини і почали кричати;
— Мати! Пахне людським м’ясом, пахне жирним мигдалем. Якби мул прийшов, залишив би копита, якби птиця прилетіла, залишила б крила. Скажи, хто приходив сюди?
Стара відповіла, що ніхто до неї не приходив, що, мабуть, вони самі, блукаючи по горах та камінню, піймали й з’їли людину і людським м’ясом пахне від них. Коли б і прийшла сюди людина, вона б сама з’їла її, а їм нічого не лишила б.
Сини повірили старій і полягали спати.
Другого дня вони пішли в своїх справах. Тоді візир знову перетворився на людину і спитав у старої, як знайти дорогу в країну велетнів. Стара показала йому дорогу на захід.
Візир пішов далі. Незабаром він дійшов до одного дому. Зайшовши всередину, візир побачив, що й тут сидить стара баба, і в неї також нижня губа тягнеться по підлозі, а верхня дістає до стелі. Побачивши його, стара сказала:
— Добре, що ти прийшов, мій любий! Уже півроку я не їла людського м’яса! Підійди до мене, я тебе з’їм, а то прийдуть мої сини і з’їдять тебе самі!
Стара вже хотіла схопити візира, але він кинув їй у рот кусок жувальної смоли. Стара почала жувати і не зайняла візира Та скоро мали прийти її сини, і стара наказала візирові заховатися. Візир промовив чарівне закляття і перетворився в килим. Стара віднесла килим у кущі й заховала його там.
У цей час прийшли сини старої і, зайшовши в хату, почали кричати;
— Мати! Пахне людським м’ясом, пахне жирним мигдалем! Якби мул прийшов, залишив би копита, якби птиця прилетіла, залишила б крила. Скажи, хто приходив сюди?
Стара відповіла, що ніхто до неї не приходив, то, мабуть, самі вони, блукаючи по горах та камінню, знайшли людину й з’їли її і людським м’ясом пахне від них. Якби прийшла сюди людина, вона сама з’їла б її, а їм не дала б.
Сини повірили їй, полягали спати і вранці пішли в своїх справах. А візир перетворився з килима в людину і спитав стару, яким шляхом іти в країну велетнів. Стара вказала йому шлях на захід.
Через деякий час візир знову дійшов до однієї хати. Увійшовши в неї, він знову побачив там стару бабу, — нижня губа в якої тяглася по підлозі, а верхня діставала до стелі. Побачивши візира, отара зраділа і сказала:
— Здоров був, любий мій! Уже півроку, як я не їла людського м’яса. Підійди до мене — я з’їм тебе, а то прийдуть мої сини, з’їдять тебе, і нічого мені не дістанеться.
Стара вже збиралася з’їсти візира, але він швидко кинув їй у рот кусок жувальної смоли. Стара почала жувати і не з’їла візира.
Перед тим як мали повернутися додому сини старої, візир прочитав чарівне закляття, перетворився в муху й заліз у шпарку. Сини ж старої, увійшовши в хату, закричали:
— Мати! Пахне людським м’ясом, пахне жирним мигдалем? Якби мул прийшов, залишив би копита^ якби птиця прилетіла, залишила б крила. Скажи, хто приходив сюди?
Мати сказала, що ніхто до неї не приходив і що, мабуть, самі вони, блукаючи по горах та камінню, знайшли і з’їли людину, і той запах іде від них.
Сини повірили матері, полягали спати, ц вранці пішли в своїх справах. А візир знову перетворився в людину і спитав у старої, де живе дівчина з граната. Стара відповіла:
— Здобути її дуже важко. Краще й не думай про це, і не пробуй цього робити, інакше велетні уб’ють тебе.
Візир відповів, шо він, хоч би там що, мусить знайти її.
Стара побачила, що візир не відмовиться від розшуків, і розповіла йому, де живе дівчина з граната.
Недалеко звідси є сад, а в тому саду — гранатове дерево. На вершечку цього дерева ростуть три гранати. Дерево це стережуть велетні. Гранати мусиш ти зірвати так, щоб вони цього не помітили.
Почувши це, візир пішов далі й, нарешті, дійшов до саду, в якому росло гранатове дерево. Він глянув через стіну в сад і побачив, що в саду біля гранатового дерева стоять на сторожі велетні.
Ледве живий від страху, візир прочитав чарівне закляття і, перетворившись у комара, сховався в шпарку.
Опівночі, коли велетні поснули, візир перетворився в людину, потайки зайшов у сад, і, зірвавши всі три гранати, кинувся тікати.
Коли візир підійшов до свого міста, він сів на землю і поділив на три частини перший гранат, але дівчини в ньому не було. Він поділив другий гранат, і в цьому гранаті дівчини не було. Коли ж візир поділив третій гранат, з нього вийшла гарна дівчинка, яка в одну мить виросла і стала надзвичайною красунею.
Візир хотів був повести її одразу до царевича, але красуня почала просити його, щоб він її не вів до царевича, а приніс їй одяг і приготував усе до весілля.
Візир посадив красуню на вершечок дерева, а сам пішов у місто і розповів про все, що трапилося, спочатку у себе вдома, а потім царевичеві. Почали готуватися до весілля.
Тим часом служниця візира, взявши глек, пішла по воду до криниці, біля якої росло дерево. Поглянувши у воду, вона побачила там відображення якоїсь чудової дівчини. Тоді служниця глянула вгору і побачила, що на дереві сидить небачена красуня. Служниця збагнула, що це дівчина з граната, про яку царевич говорив з візиром. Вона полізла на вершечок дерева, штовхнула дівчину з граната в криницю, а сама сіла на її місце.
Але дівчина з граната не втонула. Вона вибралася з криниці і перетворилася в кущ троянди.
А царевич уже приготувався до весілля. Він узяв одяг для дівчини з граната і разом з візирами та великим почетом пішов до дерева. Прийшли вони до дерева і бачать, що на вершечку його сидить чорна дівчина. Царевич спитав візира:
— Чому ця дівчина така чорна?
Здивований візир відповів:
— Вона була голодна й сиділа на сонці, тому, напевне, й почорніла.
Царевич узяв чорну дівчину, привів її в свій палац і одружився з нею.
Другого дня візир нарвав з куща, що виріс біля дерева, букет троянд і відіслав його чорній дівчині, дружині царевича. Вона взяла букет і викинула за вікно. А букет, упавши на землю, перетворився в дерево. Чорна дружина попросила царевича, щоб він наказав зрубати дерево й розпиляти його на дошки.
Так і зробили.
Якась бабуся взяла одну з дощок, віднесла її до себе додому і поклала на полицю.
Бабуся ця купувала на базарі вовну, пряла її, продавала і з цього жила.
Одного разу вона купила трохи вовни, принесла її додому, а сама пішла до сусідів.
В цей час дошка перетворилася в дівчину. Дівчина встала, підмела кімнату, дмухнула в один бік — з’явився рис, дмухнула в другий бік — з’явилося масло. Вона взяла рис і масло, зварила плов, з’їла трохи сама, решту залишила бабусі. Потім вона вичесала й випряла всю вовну і, знову зробившися дошкою, лягла на полицю.
Бабуся прийшла додому і побачила, що в кімнаті прибрано, вовна вичесана й випрядена. Вона глянула на вогонь і побачила там готовий плов. Бабуся дуже здивувалася. Вона з’їла плов, потім віднесла пряжу на базар і продала її.
В наступні дні все це повторювалося. Нарешті, стара розповіла про все своїм сусідам. Сусіди порадили їй заховатися дома і простежити, що воно буде. Другого дня бабуся вдала, ніби йде на базар, а сама сховалася в кутку кімнати. І раптом побачила, що принесена з дому царевича дошка перетворилася в дівчину. Прибравши кімнату, дівчина вичесала й випряла вовну, потім дмухнула в один бік — з’явилося масло, дмухнула в другий — з’явився рис. Дівчина зварила плов, з’їла трохи сама, а решту поставила на вогонь.
Бабуся швидко вийшла з кутка, де вона ховалася, і схопила дівчину за руку. Дівчина почала просити бабусю, щоб вона нікому нічого не говорила про неї. Стара заспокоїла дівчину, обіцяла нікому нічого не розповідати, тільки просила її залишитися в неї назавжди і допомагати їй. Дівчина погодилася.
Якось по місту пішли чутки, що царевич збирається через місяць поїхати до Мекки і роздає людям коней, яких треба вигодувати й виїздити для далекої дороги. Кожному, хто візьметься вигодувати коня, царевич обіцяв багато грошей.
Коли дівчина з граната почула про це, вона почала просити бабусю, щоб та взяла у царевича коня. Стара сказала, що в неї немає ні сіна, ні ячменю, ні стайні.
На це дівчина відповіла, що буде і сіно і ячмінь нехай тільки стара приведе коня.
Стара пішла в палац і попросила у царевича коня. Їй дали худу шкапину, і вона привела її додому. Коли дівчина з граната побачила коня, вона дмухнула в один бік — з’явилася стайня, дмухнула в другий — з’явились ячмінь і сіно. Вона відвела коня на стайню і почала доглядати його.
Через місяць слуги царевича стали забирати коней. Царевич оглянув коней, але жоден з них йому не сподобався. Тоді слуги сказали царевичеві, що ще один кінь залишився в бідної бабусі. Царевич наказав привести цього коня. Бабуся повела слуг на стайню, але кінь не підпускав їх близько до себе. Того, хто підходив спереду, він кусав зубами, того, хто підходив ззаду, бив копитами. Ніяк не могли слуги взяти коня. Пішли і сказали про це царевичеві.
Цього разу сам царевич прийшов із слугами, але як вони не старалися, не могли вивести коня із стайні. Нарешті, покликали бабусю, і царевич сказав їй:
— Нехай прийде той, хто доглядав коня, і виведе його із стайні.
Тоді дівчина з граната, щоб ніхто не впізнав її, накинула на голову покривало і прийшла на стайню. Вона вивела коня й передала його царевичеві.
В той час був такий звичай: царевичі, вирушаючи в Мекку, одягали вишитий перлами та намистом одяг. Тому царевич наказав усім жінкам, вправним у вишиванні, скільки їх було в місті, з’явитися в палац вишивати йому одяг.
Коли дівчина з граната почула про це, вона почала просити бабусю дозволити і їй піти вишивати царевичеві плаття.
Бабуся погодилася, і дівчина з граната пішла в палац.
От жінки й дівчата зібралися в палаці. Дружина царевича принесла одяг, перли та намисто, і жінки по черзі, співаючи пісень, почали вишивати.
Коли черга дійшла до дівчини з граната, вона заспівала:
Я дівчиною з граната була.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь!
Миліша за квітку росла і цвіла.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь!
На дерево злізла, сховалася я.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь!
Почувши цю пісню, дружина царевича зрозуміла її і дуже злякалася. В цей час царевич підійшов до вікна і почав прислухатися до пісень жінок. Дружина, щоб він не почув пісні дівчини з граната, відвела його від вікна, сказавши, що жінки соромляться його. Царевич відійшов від вікна, але коли дівчина з граната знову заспівала, він знову підійшов до вікна і почав слухати. Дівчина співала:
От вийшла служниця набрати води.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь!
Та й глечик розбила на дрібні скалки.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь!
На дерево злізла за мною туди.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь!
Жінка царевича побачила, що він знову стоїть біля вікна. Але, як вона не намагалася, не могла відвести царевича од вікна. В цей час підійшов візир і теж почав прислухатися до пісні дівчини. А дівчина співала:
В криницю глибоку штовхнула мене.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь!
Я вибралась звідти і стала кущем.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь!
І виросли дивні троянди на нім.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь!
Зірвали мене, принесли в царський дім.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь!
Коли візир почув ці слова, він сказав царевичеві, що це і є, мабуть, та сама дівчина з граната, яку він привіз, і запропонував йому послухати, що скаже вона далі.
А дівчина продовжувала:
Та кинула квіти вона на сміття.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь.
І виросла знову деревом я.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь!
Дошкою була я в хатині.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь]
Тепер я прийшла набирати перлини.
Набирайтесь, перлини мої, набирайтесь.
Послухавши пісню до кінця, візир сказав царевичеві, що це саме і є дівчина з граната. Зразу ж відпустили всіх жінок, залишивши тільки саму цю дівчину. Візир спитав її, чи не вона дівчина з граната, і дівчина відповіла, що вона і є та сама дівчина, і розказала все, що трапилося з нею.
Після цього, справивши за сорок днів і сорок ночей весілля, одружили дівчину з граната з царевичем. А чорну дівчину прогнали.
Джерело:
“Жар – птиця. Народні казки.”
Переклад і упорядкування – Оксани Іваненко
Видавництво “Молодь”
м. Київ 1946 р.
