Два портфелі

Жив-був Портфель. Був він новенький, чистенький, блискучий, защібнутий на всі замки. І він дуже любив ходити до школи.

Того ранку він, як завжди, прокинувся, підвівся зі стільця, на якому зазвичай спав, притулившись до спинки, і бадьоро поплескав кришкою. Таку зарядку він робив щодня. Потім він перевірив, чи всі зошити та книжки лежать на місці. О, це був дуже старанний Портфель. Він чудово знав, що все поклав ще з вечора, але про всяк випадок вирішив перевірити ще раз.

Перед відходом не завадило б також і закусити, і він поклав у свій жовтий об’ємистий животик апетитний сніданок: два бутерброди з котлетами, цукерку «Білочка» та три веселі червоні редиски. Все це було акуратно загорнуто в цупкий папір.

Задоволений і ситий Портфель попрямував униз сходами. Він ніколи не катався на перилах, не скакав через три сходинки і не перераховував палиці в паркані, бо від цього зіпсувався б його сяючий новий одяг. А він був дуже обережний і терпіти цього не міг.

Портфель бадьоро вискочив надвір… і раптом бачить: назустріч йому інший Портфель.

— Привіт! – закричав той. — Ти куди так поспішаєш?

— Дивне питання! Туди ж куди і ти! В школу!

— В школу? Дуже мені потрібно! — зневажливо процідив другий Портфель. Він був весь брудний, подряпаний і на вигляд досить старий, хоч і був ровесником першого Портфеля. Їх купили одного дня в одному магазині. – Ходімо зі мною. Я тобі знайду справжню справу.

— А як же уроки? – здивувався перший.

— Ну, подумаєш, пропустимо два уроки. Все одно я їх не вивчив.

— А я вивчив… — простодушно зауважив перший Портфель.

— А раптом тебе не викличуть? От і вийде, що даремно вчив. Ходімо! Тягнув його другий Портфель. — Зіграємо краще у футбол.

— Ха-ха-ха! Який із тебе футболіст? – засміявся перший.

— А що? гордо заявив другий. Без мене жоден футбольний матч не обходиться, стою у воротах замість штанги! Ходімо — поставимо тебе другою штангою!

— Може, після уроків… — невпевнено зауважив перший. — І то… стояти в багнюці?.. Та я можу зіпсуватися!

— Зіпсуватися? А я не боюсь! – заявив другий і хвацько прокрутився в повітрі колесом, так що все всередині нього загриміло.

— То ти весь подряпаний. І ручка ледь тримається, — посміхнувся перший Портфель.

— Що ручка! Її можна дротом прикрутити. А ти пещена тютя! Та ще й товстун!.. Товстун, товстун!!

Тут перший Портфель не на жарт образився.

— Якщо я й товстун, то тільки тому, що ношу з собою всі книжки та зошити, а ти, ледар, забув їх захопити. А сніданок, мабуть, ніколи не забуваєш?

Тонкий Портфель нічого не зміг на це заперечити і тому поліз у бійку:

— А ти чого, ти чого?.. Я тобі зараз як дам!

Але товстий Портфель битися не став:

— Ніколи мені з тобою зв’язуватися… але ми за тебе ще візьмемося, — твердо сказав він і пішов своєю дорогою.

— Боягуз! – тріумфально заволав тонкий Портфель. – Ну і провалюй! Іди собі до своєї школи! Засунуть тебе в парту, і там сидітимеш півдня! А мені тут добре! — Він свиснув, злетів високо-високо, три рази перекрутився повітрі і хлюпнувся… просто в багнюку! І порвався. З нього висипалося кілька  зошитів, обтріпані книжки та сніданок.

Нечупара спробував запхати їх назад, але вони знову висипалися… Тоді він зітхнув і сказав:

— Може, я й зазирнув би ненадовго до школи, але ж не можу я йти туди в такому вигляді!

І він гордо попрямував у бік найближчого пустиря зайняти своє місц, як футбольна штанга.

А перший Портфель тим часом уже наближався до школи.

“Нічого, ми за нього візьмемося!” — повторював він дорогою. Звичайно, він мав уже не такий чудовий настрій, як раніше, але все-таки він чесно ніс свої книжки, зошити та сніданок: два бутерброди з котлетами, цукерку «Білочка» і три веселі червоні редиски.