Джон Рід та русалка

Джон Рід був купцем і судновласником. Навантаживши свій великий човен товарами, він йшов морем у будь-яку погоду від берегів північної Шотландії до Голландії і назад.

Справи його йшли добре, він швидко розбагатів і почував би себе зовсім щасливим, якби…

Якби не нещасливе кохання.

Він закохався у красуню Еллен Стюарт, але боявся їй у цьому зізнатися. Йому здавалося, що вона його все одно ніколи не полюбить.

І ось одного разу, повернувшись наприкінці квітня з плавання, йому дуже захотілося хоча б здалеку поглянути на Еллен Стюарт. Він знав, що на перше травня вона піде зі своїми подружками збирати травневу росу – такий звичай був у їхніх місцях.

Цього дня він прокинувся рано і, не знаючи куди себе подіти, пішов блукати вздовж морського берега.

Одна за одною згасли нічні зірки, зійшло сонце, відкинувши вогняну доріжку на воду. Але Джон Рід нічого не помічав навколо і не бачив, як гарний схід сонця. Він думав про красуню Еллен, і тільки вона стояла перед його очима.

Піднімаючись на високу скелю, він раптом почув чийсь спів. Джон Рід кинув погляд на море, думаючи, що  це самотній рибалка радує себе ранковою піснею.

Ні, море було пусте, тільки мокра голова тюленя висунулася з води і завмерла, ніби тюлень теж заслухався піснею.

Тільки коли Джон Рід нарешті обігнув скелю, він побачив, хто це співав. Молода дівчина. Вона сиділа на камені, опустивши ноги у воду. На її білі плечі та спину спадало густе довге волосся. Але ось вона підвелася з каменю, і тут Джонові Ріду довелося прикрити очі рукою – так заблищав на сонці її хвіст з риб’ячих лусок.

«Та це русалка!» – здогадався Джон Рід.

І він вирішив, не турбуючи її, піти непоміченим, як раптом згадав, що русалки володіють чарівним даром виконувати бажання смертних. Може, вона погодиться подарувати йому кохання Еллен Стюарт?

Тихо і непомітно Джон Рід підкрався до русалки, але тут вона обернулася і, побачивши людину, голосно скрикнула. Ще мить, і вона зісковзне у воду, тоді прощай усі його мрії та надії.

Але Джон Рід встиг її міцно обійняти, і, хоча русалка виривалася з його рук із силою, не меншою, ніж у тюленя, він не відпускав. Від напруги в нього заболіли руки, і зрештою русалка вирвалася б від нього, та тільки думка про прекрасну Еллен додала йому сили, і він не здався.

Русалка втомилася боротися і запитала:

– Чого ти від мене хочеш, людино?

І в її слабкому голосі пролунали одночасно і ніжність співучої пташки, і холод морських безодень.

– Виконати три мої бажання! – швидко відповів Джон Рід, згадавши, що саме так слід відповідати.

– Назви їх, – сказала русалка.

– Мій батько, – почав Джон, – був таким самим моряком, як і я. Але він потонув у морі. Так ось, перше моє бажання: щоб ніхто з моїх друзів, ні я сам не зазнали такої долі. Друге моє бажання: щоб мої справи процвітали й надалі. А третє: щоб Еллен Стюарт, яку я ніжно кохаю, відповіла мені взаємністю.

– Відпусти мене, і все буде виконано, – сказала русалка.

Джон Рід розтиснув руки, і русалка, махнувши блискучим хвостом, зникла в морі. Він повитирав морські бризки з лиця і піднявся на вершину зеленого пагорба, де сподівався зустріти прекрасну Еллен.

І – диво! – вона вже була там і сиділа на траві зі своєю подружкою якраз біля того місця, яке, до речі чи недоречі, називалося Стрибком Закоханого.

Що ж, здається, доля почала посміхатися відважному морякові.

– Та це Джон Рід! Ось вдала зустріч! – Вигукнула подружка Еллен – А Еллен тільки що розповіла мені, який сон їй наснився сьогодні вночі. Уявіть, їй наснилося, що вона збирає травневу росу, але трава і кущі зовсім висохли, і вона зібрала лише кілька крапель, як раптом почула, що хтось співає на березі, он там, за скелями. Вона спустилася вниз і побачила на березі біля самого моря вас сплячого, а поруч прекрасну діву. Еллен злякалася, що вас заберуть хвилі, але тут ви прокинулися, піднялися і стали разом з нею збирати росу. Вона хотіла краще розглянути ту прекрасну діву, але та була вже далеко в морі гойдаючись на хвилях, наче біла чайка. І тут Еллен раптом почула: кап-кап-кап – це роса падала з куща, який ви трясли, прямо в її відерце.

– Все так і було, – підтвердила Еллен. – Але найдивніше не це, а коли ми сьогодні вранці проходили повз ці скелі, ми почули ту саму пісню, що я чула уві сні. І тепер вам тільки залишається наповнити моє відерко росою! І вона засміялася, а Джон Рід разом із нею.

– Повірте, це була чарівна пісня, – сказав він. – І я знаю, хто її співав. Русалка! Я розмовляв із нею.

– Розмовляли з русалкою? – з жахом вигукнула подружка Еллен. – О, нещасний! Та чи знаєте ви, що востаннє біля нашого берега її бачив ваш батько перед страшною бурею, в якій він потонув.

Джон помітив, як зблідла Еллен при цих словах подруги, і відразу відповів:

– За мене не бійтеся! Русалка мені не страшна. Я підкорив її, і вона дала обіцянку виконати мої три бажання.

І він усе розповів їм. Щоправда, не зовсім усе: яке було третє бажання, він приховав. Але по вогнику в очах Еллен він побачив, що вона здогадується. Вона слухала його і захоплювалася, уявляючи собі, на яку небезпеку він наражався заради неї, і в серці її закралася любов.

Додому вони поверталися разом, пліч-о-пліч.

А на наступне травневе свято Еллен та Джон відсвяткували своє весілля.