Горбата принцеса
Не думайте що принцеса народилась горбатою, зовсім ні. Вона була красивою і стрункою, до того ж єдиною донькою короля. І її майбутній чоловік мав отримати ціле королівство. Але принцеса була дуже горда, тому старий король вже давно чекав коли вона обере собі чоловіка, щоб передати йому свій трон. Та принцеса зовсім не хотіла виходити заміж, їй не подобались ні принци, ні графи, ні маркізи – вона була занадто горда, занадто сильно любила себе, і навіть на найхоробріших кабальєро не звертала уваги.
Одного разу, прогулюючись біля палацу, вона зустріла бідного старого чоловіка. Обличчя його було страшне, одяг був лахміттям, а на спині був великий горб.
– Подайте на бідність – протягнув руку бідний старий.
Але дівчина так злякалась його, і була такою високомірною, що чимдуж пішла геть, затиснувши носа і крикнувши – Ніколи більше не смій попадатись мені на очі.
Бідняк розсердився. Він догнав принцесу і кинув в неї чорного павука. Павук вчепився в шлейф принцеси, і як вона не старалась, але не могла його скинути. Так вона й прийшла з ним в палац, і він став там жити. Павук не давав принцесі ні хвилини спокою, він кусав її і вдень і вночі, і виріс такий великий і товстий що навіть придворні почали боятись його. А принцеса покликала солдатів і наказала застрелити жахливого павука, а з його шкіри – по секрету – зробити бубен.
Час йшов, і король все казав принцесі – коли ж ти вже вибереш собі чоловіка, я хочу передати йому королівство.
– Хоч завтра! Однак він має сказати з чого зроблений мій бубен.
– Гаразд, – сказав король, – але пам’ятай що хто б це не був ми завтра ж і відсвяткуємо весілля. Даю своє королівське слово!
І король оголосив на всю країну що принцеса вийде заміж за того, хто відгадає з чого зроблений її бубен.
Зі всіх сторін прибули принци і графи, в розкішних каретах приїхали маркізи та герцоги, прискакали на конях та зі шпагами на боках сміливі кабальєро. Але жоден з них не зміг відгадати з чого зроблений бубен принцеси.
Принцеса тихенько посміювалась над ними, поки з найдальшого королівства не прискакав шляхетний красивий принц в золотому одязі та з пером на капелюсі. Побачивши принца, принцеса одразу ж в нього закохалась. І тому вирішила допомогти йому, підказавши. Відкривши вікно, вона викрикнула – Зі шкіри павука.
Але втомлений довгою подорожжю принц не почув її слів. А навіть якби й почув то ні за що б їй не повірив. Хіба ж хтось робить бубни зі шкіри павуків?
Але її крик почув горбатий бідняк. Якраз в той час він проходив під вікнами замку, випрошуючи милостиню. Коли красивий принц не зміг відповісти на питання, горбатий бідняк прийшов до короля і сказав – Я відповім. Віддайте за мене красуню-принцесу.
– З чого ж зроблений бубен? – знітившись запитав король.
– Із шкіри павука – посміхнувшись відповів бідняк.
І король був змушений віддати принцесу за горбатого бідного старого. Що ж було робити, принцеса сама запропонувала таку умову а король підтвердив її своїм королівським словом. Як же сердився король! Він покликав свою доньку і говорив їй – Ось до чого довели нас твої забаганки. Зараз же обоє покиньте палац і ніколи не повертайтесь. І забудь що я твій батько!
Принцеса гірко заплакала. Горбатий бідняк взяв її за руку і повів геть. А всі принци і графи, маркізи і герцоги, сміливі кабальєро роз’їхались по своїх домівках, оплакуючи долю вередливої принцеси. Поїхав і принц в золотому одязі і з пером на капелюсі в своє найбільш далеке королівство. Поїхав дуже засмучений, тому що теж встиг покохати красиву принцесу.
Старий і принцеса довго йшли по дорозі і нарешті прийшли до річки. Тоді бідняк сказав принцесі – Тепер ти моя дружина і повинна виконувати всі мої бажання. Посади мене собі на спину і перенеси через річку.
Принцеса взяла старого на спину і пішла через річку. Коли вона дійшла до середини то подумала – Зараз я можу позбутися нелюбого чоловіка, бо інакше доведеться бути з ним ціле життя. Краще скину його у воду!
І от вона почала крутитись і скакати, скакала, скакала і таки скинула старого. Він був вже немічний то ж не зміг втриматись на спині принцеси. Однак горб – страшний великий горб – ніяк скинути не могла. Він міцно приріс до її спини, як покарання. І красива принцеса стала горбатою.
– Ой, цей горб! – Принцеса ненавидила його. Горб не тільки сидів на ній як вершник, а ще й говорив! На щастя говорив тільки тоді, коли говорила сама принцеса, дратуючи її, як луна в горах.
– Дайте мені напитись води, просила дівчина, постукавши в якусь хатину, і горб одразу повторював – Дайте мені напитись води. Люди з неї сміялись, а деякі ображались, думаючи що вона над ними насміхається, і проганяли геть.
Скільки не просила принцеса горб помовчати, він все пищав і пищав, не слухаючи її. І ось, принцеса вирішила прикинутись німою. Це було непросто, але зате горб залишив її у спокої. Так вона далі і йшла.
Нарешті дійшла принцеса до найбільш далекого королівства, де жив принц в золотому одязі і з пером на капелюсі. Як вона попала туди принцеса й сама не розуміла, можливо її туди завело серце.
В палаці принцеса найнялась в служанки. Вона прислуговувала за королівським столом, але принц навіть не глянув на неї жодного разу. Хіба ж стане красивий принц, спадкоємець трону, дивитись на просту служанку, до того ж горбату і німу. Йому було зовсім не до того.
По наказу батьків принц мав одружитись із знатною графинею. Звичайно, графиня була не така гарна як принцеса з бубном з далекого королівства, але й горба у неї не було. І ніхто б не зміг сказати що вона була німа. Графиня була пряма, ніби палицю проковтнула, і балакала без перестанку цілими днями, як папуга. Ось яку наречену обрали для принца в золотому одязі з пером на капелюсі.
Графиня-наречена в розкішній кареті приїхала в найбільш далеке королівство, до принца в золотому одязі і з пером на капелюсі. З нагоди її приїзду в палаці готували велику урочисту вечерю. Принцесі – служанці наказали смажити для королівського столу пиріжки з яблуками. Коли вона готувала перший пиріжок, їй в голову прийшла чудова ідея. Вона сказала
– Горбик, горбик, чи не хочеш ти пиріжка з яблуками?
– Звичайно хочу – відповів горб.
Як бачите, коли мова йшла про щось смачненьке, то горб забував дратувати принцесу і відповідав що він хоче. Принцеса пригостила його пиріжком, і коли поклала на сковорідку наступний, запитала:
– Горбик, горбик, чи не хочеш ти ще пиріжка?
– О, дуже хочу – пропищав горбик. Він був ще тим солодкоїжкою.
І принцеса знову пригостила його пиріжком.
– А ще? – запитала принцеса, коли смажила третій, найбільший пиріжок. – Чи не хочеш його спробувати?
– Дуже хочу, дуже дуже хочу – пропищав горб.
– Тоді стрибай мені у фартух – сказала принцеса.
Дурненький горбик так любив солодке і так хотів ще пиріжків що не вагаючись стрибнув принцесі у фартух. Приицеса схопила його щипцями і кинула у пічку.
– Горю, горю – кричав горбик, але замовк назавжди. Так принцеса позбулася жахливого горба і стала стрункою і гарною як колись. Їй більше не треба було прикидатись німою. Тому вона побігла в свою кімнату, одягнула красиву атласну сукню і побігла до головної зали, де вже збирались гості на урочисту вечерю, і принц з графинею зустрічали кожного поклоном. Коли принцеса, прикрашена і велична, з’явилась серед гостей, принц її побачив і сказав
– Дивіться, це ж наша німа служанка! Яка вона струнка і гарна!
Графиня – наречена затріщала як сорока:
– Йди геть, геть, геть! Як служанку не прикрашай а вона все рівно буде служанкою! Геть!
Графиня тріщала би ще довго але принцеса не дала їй договорити і з гідністю відповіла:
– Ви праві, графине, я була служанкою і прислуговувала принцу і королю з королевою. Але народилась я принцесою, донькою свого батька-короля. І якщо ви цього не знаєте, то могли би і помовчати. Але, кажуть, що це вам не на руку.
Почувши таку сміливу відповідь, балакуча графиня прикусила язика і втекла з зали. Вона вскочила в свою золоту карету і назавжди покинула найбільш далеке королівство.
Принц одразу впізнав принцесу, в яку був закоханий і за якою так сильно сумував. І при всіх гостях запропонував їй стати своєю дружиною.
Вони одружились і жили довго і щасливо. Незабаром принц став королем, а принцеса – королевою. Вона була дуже доброю королевою, завжди допомагала бідним та хворим, і ніколи не відверталась від чужої біди, тому що сама тепер дуже добре знала як важко не маючи ні копійки за душею поневірятись далекими дорогами і просити в чужих людей ковток води та шматок хліба. За її мудрість, доброту і скромність молодий король любив її ще більше.