Груша-забіяка

Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати.

— З’їм зразу яблучко! Ні… грушку! Ні… Таки яблучко!

Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт.

— Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм!

Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!

— Ой-ой-ой! — зарепетував він. Та так голосно, що з дупла вискочила Білочка з білченятами.

— Мене груша побила! — заплакав Їжачок.

— Обходьте ту грушу десятою дорогою! — наказала Білочка білченятам. — А ти, Їжачку, приклади до гулі щось холодне!

— Добре! — схопившись за голівку, Їжачок поспішив до Мишки.

— Ой-ой-ой! Порятуй мене!

— А що сталося? — злякалася сіренька.

— Груша мене побила! Та так, що аж гуля вискочила! Білочка сказала, що треба до неї прикласти щось… кругле…

— Може, горішок?

— Чи довге…

— Шишечку?

— Ой, не знаю… давай шишечку!

— Тримай гарненько! — відказала Мишка.

Ось так Їжачок і потупцяв додому із шишкою на голові.

Аж ось, на зустріч — Лисичка. Та як розсміється:

— А чого це ти, Колючий, шишку на голові носиш?

— Мене груша побила!

— Груша? — не до сміху стало Руденькій.

— Так, що гуля вискочила!

— Ой, лишенько! А в мене ж біля хати груша росте… ще й дика!

— Ой, стережися її, Лисичко! — порадив Їжачок і потупцяв далі.

Аж глядь, Ведмедиця примостилася біля малинника та його грушою ласує!

— А що це ти грушу їси? — питає Їжачок.

— Ой, їм! Ой, їм! — облизнулася Ведмедиця.

— І що, вона тебе не побила?

— З якого б це дива? То тільки боксерські груші б’ються! А ця ох же ж і добра! Аж медова!  —прицмакнула Ведмедиця й сховалася в барлозі.

— Добра? А чого ж тоді мене побила? — потер гулю Їжачок. — А! мабуть, образилася, що я спочатку яблучко хотів з’їсти! Тепер знатиму! Спершу їстиму грушки!… І ще… треба буде дізнатися, де в лісі боксерська груша росте… щоб часом ще й на неї не натрапити…