Як чорт посварив чоловіка з жінкою

Були собі чоловік і жінка. Жили вони так добре, що ніколи ніхто не чув і не бачив, щоб вони хоч раз посварилися. А чортяці таке — хоч умирай: так було завидно і прикро.

Заліз чорт під купу бадилля і думає: «Давай-но я так зроблю, щоб вони посварилися».

Сидів, сидів чорт під купою, вже й висох зовсім, а чоловік з жінкою і не думають сваритися.

Аж бачить якось чорт, що йде чоловік з косою сіно косити. Виліз він з-під купи і до нього лагідненько-добренько:

— Ой, кумонько-голубонько, так добре ви живете зі своєю жінкою, але вона, відьма, хоче вас зарізати.

— Як, за що? — здивувався чоловік.

— От як не вірите, то прийдете з косовиці, пообідаєте і ляжете спати. Тільки не засніть. Бігме, побачите, що заріже.

Подався чоловік на косовицю, а чортисько прибігає до жінки і так лагідненько-добренько:

— Ой, кумочко-голубочко, а що я вам скажу… Ви так хорошенько живете зі своїм чоловіком. Але є в нього одна волосина, така довга. Якби ви та обрізали її, то, бігме, ще б ліпше жили.

У жінки вже думка: «Як би ту волосину одрізати, щоб ще ліпше жити».

Прийшов чоловік з косовиці:

— Дай-но, жінко, поїсти.

Поїв чоловік, а далі:

— Дай-но подушку, бо спати щось хочеться.

Ліг чоловік, будто дрімає, а одним оком все поглядає. А жінка бачить, що чоловік мовби вже спить, та за ножа, ще й погострила, щоб волосину одрізати, і до чоловіка. Та він схопився — і до жінки:

— Ах ти ж, сяка-така. Казав правду мені кум, що хочеш мене зарізати. Та я бачу, що вже заріжеш.

А чорт з-під купи: «Ха-ха-ха…» Забрався й побіг, радий, що посварив чоловіка з жінкою.