Як дід з бабою на небо лізли

Були собі дід і баба, жили у маленькій і старенькій хатинці. Якось каже баба до діда:
— Діду, посадімо горошку.
— А де ж ми посадимо його?
— А під запічком.

Накопав дід грядочку, посадили горошок. І от росте той горошок, росте та росте — вже й до запічка підростає. Дід з бабою зраділи, що у них є горошок, вилізли на запічок і давай танцювати. Запічок обвалився, та й пом’явся горошок. А одна горошина росте та росте, і так аж до покрівлі.

Зробив дід дірочку в покрівлі, а горошина росте та росте. Прорвав дід стріху, а горошина росте та росте. Дід з бабою радіють. Проросла та горошина аж до самого неба.
— Ох, — дорікає баба дідові, — якби ти не потоптав того гороху, от був би у нас урожай.
Та як не візьме баба кочергу, та як не дасть дідові по лобі.

Думає дід: «Де ж мені діватися?». Узявся за горошину й поліз до неба. Лізе він та лізе, бачить — уже й небо перед ним. Ступив він на небо, дивиться: стоїть хатинка на курячій лапці. Дід зайшов у ту хатинку, а там кізки дояться: молочка, сиру, масла — скільки хочеш. Присів дід до столу, узяв сиру, масла, поїв, молочком запив. Аж бачить: в куточку засічка грошей. Підійшов він до грошей, напхав ними повні кишені та й думає: «От що б бабі показати…».

Ступив дід на горошину і спустився на землю до баби. Увійшов до хати, а баба за кочергу — і знову до діда. Вийняв дід вузлика з грошима та й каже:
— Стряхнись, латочка.
Як стряхнулась латочка, як посипалися гроші.
— Дідойку, мій голубойку, де то тебе Біг носив?
— Бабо, був на небі. Там є хатка, у тій хатці молока, масла, сиру — скільки хоч їж.
— Ей, дідойку, — каже баба, — візьми й мене з собою.
— А як я тебе, бабо, занесу? Треба ж тримати тебе руками.
— Діду, я влізу в мішок, а ти бери його в зуби та й неси на небо.

Узяв дід мішок у зуби, схопився за горошину і поліз на небо. Лізе він та лізе, а баба усе питає:
— Діду, чи ще далеко?
— Бабо, ще до половини…

І далі лізуть. Бабі не терпиться, та й знову діда питає:
— Діду, чи ще далеко?
— Вже із половини.

Тільки-но дід долазить до неба, а баба знову питає:
— Діду, чи ще далеко?
— Вже будеш, бабо, на небі.

А тим часом випав мішок з бабою у діда із зубів та й полетів донизу на землю. Упала баба і розбилася.

Зліз дід з неба і бачить: лежить баба на землі, розбита. Сів дід на колодці і плаче. А біжить лисичка та й діда питає:
— Чого ти, діду, плачеш?
— Ото, — каже дід, — баба в мене розбилася… Така добра була.
— Неси-но її, діду, в хату, я тобі зцілю її.

Заніс дід бабу в хату, а лисичка знов каже:
— Ти, діду, йди надвір, а я буду сама зціляти. Якщо я її зцілю, то скажу тобі.

Дід послухався лисички. Аж незабаром чує:
— Діду, одчиняй широко двері, буде баба йти.

Одчинив дід двері, чекає бабу, а тим часом лисичка — фирк надвір. Чекав, чекав дід бабу, а баби немає. Зайшов він у хату, а там кісточки з баби складені в мішок. Так лисичка бабу отеребила та й кістки у мішок поскладала і під запічок поклала.

Як дід побачив, що лисичка його обманула, похоронив свою бабусю та й дотепер сам живе.