Як горобчик ластівкою був

Жив собі горобчик за прозвиськом Сіряк. А чого його так прозвали? Тому, що не носив на грудях темної краватки, як інші горобці-самці.

А ще — був він ледар і заздрісник. Йому все швидко набридало, навіть їжу добувати або гніздечко мостити. Сяде на сухій берестковій гілці і пильнує за верткими ластівками.

«Ото життя! Цілісінький день у небі гуляють. І коли вони харч добувають? — заздрив і дивувася Сіряк. А хатки які у них? Звичайнісінькі глиняні чашечки. Та я б таку хатку в одну мить зліпив, — хвалився він. — Не хочу я горобцем бути. Полечу у небо, ластівкою стану», — вирішив Сіряк і пурхнув з гілки, щосили затріпотів крильцями.

Напружуючи м’язи, він злітав все вище й вище.
Не зогледівся, як його оточили ластівки, зчинили лемент.

— Чи-чить! Чи-чить! Що з ним? Що з ним? — дивувались вони.

— Може, горобчик заблудився? Бо чого йому так високо літати!

— Чик-чирик! А я не горобець! — відказав Сіряк.

— А хто ж ти?

— Хіба не бачите? Ластівка я!

— Ну й жартівник! — зачичикали-засміялись білогрудки, та й розлетілися хто куди. Одні кружляли, стовпцем ішли угору або падали донизу. Другі — гайнули до ставка по глину. За ними подався й горобчик.

«Треба, мовляв, і собі хатку-чашечку зліпити».

Носив-носив він глиняні грудочки, ліпив, ліпив їх до стіни під вікном, нічого не виходило. Кинув він цей намір та й полетів у височінь.

— Ців-цвірінь. Де тут можна перекусити?—гукає він до ластівок.

Ті голосно зачичиркали.

— От смішний ти! Хіба не бачиш, скільки довкола комашок? Встигай лише ловити їх.

Сіряк нагострив зір, широко роззявив дзьоба і стрімголов кинувся на комах. Довго ганявся, аж упрів, але жодної не спіймав.

Зморений і зголоднілий опустився він донизу, безсило гепнувся на травицю.
Ураз до нього злетівся табунець горобців.

— Та це ж наш Сіряк! — впізнали вони і заметушились, почали пригощати. Стара горобчиха піднесла йому хлібну крихту. Хтось кинув соняхове зернятко. А куцохвостий розбишака — товариш Сіряка — роздобув десь шматочок вафлі з краплинками талого морозива.

Сіряк всього покуштував і враз оклигав.

— Даремно я заздрив ластівкам. Не так вже й погано бути горобцем, — зацвірінькав він.

Але так і не зрозумів бідолаха: ким би ти не був, — чи ластівкою, чи горобцем, — треба працювати.