Як конюх стеріг коня

Якось один вершник після довгої й виснажливої дороги прискакав разом зі своїм конюхом до незнайомого міста.

Було це по заході сонця,і їхати далі було небезпечно. Мало доброго обіцяла й ночівля серед незнайомих людей, де, як виявилося, злодій сидів на злодієві і злодієм поганяв.

Що буде, те й буде,— вирішив вершник.— На все Божа воля! Доведеться заночувати серед злодіїв. Це наба¬гато краще, ніж стати здобиччю хижих звірів, десь серед поля.

Повечерявши, втомлені подорожні почали міркувати, як устерегти коня й трохи відпочити. Господар любив свого баского чотириногого друга, більше, ніж власне життя, тому вирішив зберегти його сам, а конюхові звелів спати. Але ко¬нюх, що був у нього за наймита, не погоджувався на те, щоб його господар не спав.

— Я краще вмру, ніж занедбаю свій обов’язок,— ска¬зав він.

— Діло наймита — наймитувати, а лицарське — відпочивати.

Вершник поспав трохи, наче заєць під межею, і про¬кинувся у неспокої.

— Ей, Німоне!— гукнув він конюха.— Що ти робиш?

— Стережу коня, господарю! Не тривожся даремно, спи спокійно!

— Щось непокоїть мене,— признався- вершник найми¬тові.— Лягай-но ти спати, а я пильнуватиму скакуна.
— Бути на сторожі — моя, господарю, справа. А для турбот у тебе немає анінайменших підстав!

Хоч і не вельми покладався вершник на свого вайлува¬того конюха, але, запевнений його словами, знову ліг спо¬чивати.

Та невдовзі його чутливе вухо вловило якийсь шерех, і він знову запитав:

— А що ти зараз робиш, Німоне? Чи тіе хочеться тобі спати?

— Не до сну мені, пане. Я міркую над тим, як Бог простер землю між морями та океанами.

— Здається мені,— мовив господар,— що, поки ти вирішиш цю важливу проблему, злодії таки вкрадуть коня.

— Не турбуйся, пане мій,— заспокоїв наймит господа¬ря.— Це не заважає мені пильнувати.

І знову заснув утомлений вершник. Не так заснув, як закуняв, і не з Богом, а з тривогою. Прокунявши отак кілька хвилин, знов питає конюха:

— Німоне, про що ти так тяжко задумався? Чи не про мого жеребця?

— Думаю, пане мій,— промовив конюх крізь зуби, наче крізь рядно,— як то зумів Бог спорудити небозвід без од¬нісінького стовпа.

— Чує моя душа, що поки ти й це питання вирішиш, злодії приведуть мого коня на торг. Іди-но краще спати, а я вже початую,— сказав господар.

— Не перебивай собі дурними гадками солодкого сну!— порадив господареві конюх.— Твоє діло панське.

Після цих наймитових слів господар заснув аж до ранку. А вранці, прокинувшись, запитав:

— Німоне, надворі вже благословилося на світ. А над чим ти зараз сушиш свій розум?

— Міркую, мій пане,— мовив спокійно конюх,— кому з нас доведеться нести на голові сідло — мені чи тобі?