Як людина водою вогонь запалила
Вовк Борис Георгійович
Прийшла до Річки Людина та й каже:
— Хочу твоєю водою вогонь запалити.
Річка ледь не зупинилася від подиву, а потім як зарегоче.
— О-о-ой, тримайте мене! — сміється, аж вода на луки виплескується і місток затоплює.
— Чого ти так розвеселилася? — питає Людина.— Я справді хочу…
— Що справді?! — не вгаває Річка.— Водою вогонь запалити?! З хвилі полум’я викресати?!
Нарешті трохи заспокоїлася Річка та й каже:
— Дотепна ти людина. Спасибі, розважила…
— Не заради розваги я прийшла,— своєї править Людина.— Не жартувати.
— Та зроду-віку, скільки вже он води спливло, водою вогонь тільки гасили, а не запалювали!
— То й що? — усміхнулася Людина.— А я візьму та й запалю. І такий вогонь буде, що сяятиме на все місто. Бо я хочу ще й нове місто на твоїх берегах збудувати.
— Ет, ніколи мені теревені з тобою правити,— відмахнулася Річка.
І потекла собі далі.
Текти тече, а чує та бачить усе. Людина й не думала жартувати. Загули на берегах мотори. Запрацювали, не покла- даючи металевих рук, баштові крани. Зі спин самоскидів у глибочінь кам’яні брили полетіли…
Людина будує, а Річка її на кпини бере:
— Гей, чи скоро водою вогонь запалиш?
Та все регоче і хвилями об греблю, що впоперек Річки за-височіла, б’є.
А Людина робить собі свою справу, нібито не з неї глузують. Звела вже поруч з греблею електростанцію.
— Які колеса! — побачила Річка турбіни.— А які дивні на них лопасті! У мене ніколи не було таких гарних іграшок.
Ой, хочу покрутити ці колеса! Ой, хочу погратися!
— А покрути-но,— дозволила Людина.
І вдарила Річка по лопатях струменями води.
— Бач, як крутяться! — бавилася вона.
Поглянь краще на бер-р-реги-и-и,— гули мо-гутні турбіни.— На береги поглянь.
Підвела Річка блакитні очі на береги. Оце так диво! Місто, Людиною збудоване, враз прокинулося. Ожили заводи і фабрики. Задзвеніли верстати, запалали електропечі в цехах. Вулицями весело побігли трамваї. Зашелестіли шинами по асфальту тролейбуси. А вечірні сутінки втекли до лісу — зливи електричних вогнів злякалися.
— Овва! — тільки й могла вимовити приголомшена Річка.
— Крути нас! весело виспівували турбіни.— Нехай тече дротами електричний струм на радість людям!
І Річка крутила чудодійні колеса. І дротами біг з електростанції до міста струм. І на берегах усе яскравіше електричне сяйво розгорялося.
— Хто запалив вогонь?! — вигукнула Річка,
— Крути турбіни, крути! Твоя вода запалила,— сказала їй Людина. І усміхнулася. Тому що важливу справу було закінчено. Тому що вона почувала себе від того щасливою.
Джерело:
“Лисиччин місток”
Збірка казок та оповідань
Борис Вовк
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1985 р.
Крутоооооооо