Як сонце сходить

Тато збирався на ніч рибалити. Лаштував вудки, спінінги. Тарасик усе коло нього крутився і нарешті зважився:

— Візьми й мене, тату. Мені ж он дідусь вудочку змайстрував. Вудлище з горішини, волосінь — як павутинка, а гачок — золотий.

— Еге, така вудочка сама рибу ловитиме. Тоді доведеться взяти тебе, — ніби погоджувався тато.

А мама відмовляла:

— Що ти вигадуєш, Петре? Не виспиться дитина, та й ночі зараз прохолодні.

Але тато сказав:

— Риба рибою, та нехай хоч раз побачить хлопець, як сонце сходить…

Понад Десною, немов гриби, стоги недавно скошеного духмяного сіна. В одному з них вимостили кубельце. Там було затишно, тепло.

— Передрімаємо, а на зорі почнемо рибалити. Тоді якраз кльов найкращий, — пояснив тато.

Коли Тарасик прокинувся, тата біля нього не було. Вибрався з кубельця і побіг по густій росі до Десни. Хотів покликати тата, але тут побачив, як із-за річки сходить сонце. Ні, не сходить, а ніби випливає на човні. Велике, рожеве, у деснянських хвилях скупане. Золотими весельцями вимахує і до Тарасика усміхається.

Тарасик зрадів і загукав на всю Десну:

— Доброго ранку, сонечко!

Василь Чухліб. “Олень на тому березі”. Оповідання для дітей. Художник Наталія Аксьонова. Київ, видавництво «Веселка», 1987 рік