Як сорока й ворона кашу варили
Кукуєвицька Олена
Якось вранці сорока та ворона варили своїм дітям кашу. А щоб було веселіше, вони весь час теревенили одна з одною. І, певно, ці теревені були такі цікаві, що сорока з вороною геть забули про кашу. А каші захотілося краще почути, про що ж балакають хазяйки, що про неї забули.
Та з дна каструлі каші було погано чути, і вона почала підійматися все вище і вище до країв каструлі. Діставшись країв, каша та заслухалася розмовою сороки та ворони, що почала випадати з каструлі.
– Ой-ой-ой, тримайте мене, – голосила каша. Та сорока з вороною її не чули, а надто були зайняті своїми балачками.
Лише коли каша впала хазяйкам під ноги, на підлогу, вони помітили її. Сорока з вороною почали ойкати та голосити. Вони кинулися витирати кашу з підлоги, жаліючись, що тепер їм доведеться варити нову, бо діти залишаться негодовані.
– Як це могло статися, що наша каша втекла? – запитала сорока.
– Навіть не уявляю! – дивувалася ворона.
А каша, що лежала на підлозі, відповіла їм:
– Тому що треба завжди уважно та відповідально ставитися до справи, яку робите. Чи то кашу варити, чи то гніздо будувати. А ви за балачками забули про справу.
На жаль, сорока й ворона не почули цих слів. Втім, наступного разу вони були вже уважними і слідкували за кашею. Вона вийшла смачною і нікуди не втекла.
