Як Суан розбагатів

Жили колись двоє друзів, Суан і Педро. У Педро батьки були багаті, а Суана – бідні. Педро, коли його батько помер, отримав велику спадщину. Незабаром помер батько в Суана, але після нього залишилася лише хатина, що розвалювалася.

Одного ранку Суан пішов до свого багатого друга і запитав:

– Чи не буде в тебе непотрібного стовпа?

– Знайдеться, – відповів Педро, – тільки навіщо він тобі?

– Для хатини, яку я собі будую, – пояснив Суан.

– Бери який хочеш, – сказав Педро, – вони мені не потрібні.

І він повів друга за будинок, де в нього лежало два стовпи. Суан, який завжди вважав Педро добрим другом, взяв один стовп і пішов добудовувати хатину. Коли він її закінчив, вона вийшла кращою за будинок його друга. Педро стало завидно, і, не витерпівши, він пішов до Суана і сказав:

– Суане, мені потрібен мій стовп, поверни його.

– Як я можу його повернути? – здивовано спитав Суан. – Якщо я його витягну, мій будинок завалиться. Краще я заплачу тобі грошима, або пошукаю якийсь інший стовп.

– Ні, – не погоджувався Педро, – мені потрібний мій власний.

Він не відставав від Суана, і зрештою той розлютився і вигукнув:

– Не віддам я тобі твого стовпа!

– Якщо не віддаси, я поскаржуся на тебе судді.

– Роби, як знаєш.

– Тоді ми підемо до судді у понеділок.

– Коли захочеш.

Настав понеділок, і Педро з Суаном пішли до судді. Педро найбільше любив гроші і тому взяв із собою жменю срібних монет, а Суан захопив вареного рису та риби. До полудня вони пройшли лише половину шляху. Суан сів у тіні дерева біля дороги, розв’язав вузлик і почав їсти. Педро теж дуже зголоднів, але купити їжі йому не було де. Добрий Суан, бачачи це, сказав Педро:

– Сідай і поїш зі мною.

– Ну що ж, – сказав, не показуючи своєї радості, Педро, – мабуть, я поїм з тобою.

Підкріпившись, Суан та Педро пішли далі. На шляху була річка, міст через неї посередині був зламаний, і, щоб потрапити на протилежну сторону, потрібно було перестрибнути через пролом. Педро перестрибнув, а Суан упав у річку. Сталося так, що в цей час під мостом купався старий. Суан упав прямо на нього, і від несподіванки старий мало не захлинувся.

– Я через тебе мало не потонув! – закричав старий. – Піду до судді скаржитись на тебе!

І старий виліз із річки на берег і почав швидко одягатися.

– Я також йду на нього скаржитися, – зрадів Педро. – Він узяв у мене стовп і не віддає.

І старий пішов разом із Суаном та Педро.

Шлях у місто лежав повз болото, і вони побачили, як незнайома їм людина намагається витягти звідти свого буйвола.

– Давай допоможу тобі, – запропонував добрий Суан.

– Дякую, допоможи, якщо можеш, – відповів цей чоловік, якого звали Ісідро.

Суан схопив буйвола за хвіст і щосили потягнув до себе. Буйвола він витягнув, але хвіст, коли Суан робив останнє зусилля, залишився в його руці. Ісідро дуже розгнівався на Суана за те, що той залишив буйвола без хвоста і теж пішов до судді скаржитися на нього.

Нарешті вони всі постали перед суддею, і суддя запитав:

– Навіщо ви прийшли до мене?

Першим заговорив Педро:

– Я хочу поскаржитися на Суана. Він узяв у мене стовп на свою хатину і відмовляється його повернути.

– Це правда? – Запитав суддя у Суана.

– Так, – відповів Суан. – Стовп Педро дав мені, щоб я міг добудувати собі будинок. Коли Педро мені давав, він сказав, що стовп цей йому не потрібен. А коли ми йшли сюди, Педро їв мій рис та мою рибу.

– Тоді, – сказав суддя, – нехай Суан поверне Педро його стовп, а Педро Суану – рис та рибу, які з’їв.

Наступним заговорив старий:

– Я теж хочу поскаржитися на Суана. Я купався, а Суан стрибнув на мене з моста, і я мало не потонув.

– Тоді нехай Суан іде купатися, а ти стрибни на нього з моста, – сказав суддя.

Тепер настала черга Ісідро.

– А навіщо ти прийшов до мене? – спитав його суддя.

– Теж поскаржитися на Суана, – відповів Ісідро. – Я тягнув із болота свого буйвола і ніяк не міг витягнути. Суан сказав, що мені допоможе, і почав тягнути буйвола за хвіст. Буйвола він витягнув, але хвіст залишився в його руці.

– У такому разі, – сказав суддя, – віддай Суану свого буйвола, і нехай він тримає його в себе доти, доки у буйвола не виросте на новий хвіст.

Позивачі та відповідач вклонилися судді й вийшли.

– Ну, віддавай мені тепер буйвола, – сказав Суан Ісідро. Буйвол був молодий і сильний, Ісідро було шкода його віддавати, і він запропонував:

– Не бери в мене буйвола, краще я дам тобі п’ятдесят песо.

– Ні, рішення судді – закон, – твердо сказав Суан.

Тоді Ісідро запропонував йому сто песо, і ці гроші, нехотячи для вигляду, Суан врешті-решт від нього взяв. Так він був винагороджений за допомогу, яку надав господареві буйвола.

Коли вони прийшли до мосту, Суан увійшов у річку і крикнув старому:

– Стрибай!

Але міст був високий, і стрибати з нього старий побоявся. Тому він почав умовляти Суана пробачити його.

– Ні, стрибнути ти зобов’язаний, рішення судді – закон, – вимагав Суан.

– Якщо погодишся, щоб я не стрибав, то дам тобі п’ятсот песо, – сказав старий.

Пропозиція Суану сподобалася, він узяв гроші і відпустив старого.

Прийшовши до рідного селища, Суан витягнув із землі стовп, який взяв у Педро, і поніс до нього, захопивши з собою також ножа.

– Ось твій стовп, – сказав він, – а зараз лягай, я діставатиму з тебе мої рис і рибу.

Педро злякався до смерті і почав просити:

– Не повертай мені стовп, він мені більше не потрібний!

– Ні, – сказав Суан, – рішення судді – закон.

– Якщо ти не вимагатимеш рис і рибу, я віддам тобі половину мого багатства, – продовжував просити його Педро.

– Ні, я обов’язково маю отримати назад і рибу і рис, – і Суан, взявши Педро за плече, вдав, ніби збирається розрізати йому живіт.

Педро закричав з жахом:

– Не ріж мене, і я віддам тобі все своє багатство!

Тоді Суан сказав:

– Усього твого багатства мені не потрібно, але половину я візьму – нехай це послужить тобі покаранням за жадібність та заздрість.