Як зайчик кумові відплатився

Був собі зайчик Пострибайло і мав він кума, ведмедя Порикайла. Доки було літо, то Порикайло по лісі ходив, а Пострибайло по полі стрибав.

Та прийшла зима з морозами скрипучими, зі снігами сипучими, з холодними вітрами. Ведмідь завчасу заховався в свою затишну Гавру, а заєць так змерз під межею, що зуб на зуба скаче.

— „Куди б мені піти погрітися?” — думає Пострибайло.

Нагадав собі кума Порикайла. У кого ж просити порятунку, як не в кума.

Побіг зайчик до лісу, підходить до ведмежої ґаври. Спить Порикайло, зарившись у сухе листя. Добре йому: поламані вітрами стовбури і вирване з землі коріння заступили його від снігу і від вітру.

— Куме, змилуйся, пусти погрітися! — просить зайчик.

— Нема в мене місця! — відповідає ведмідь, сердитий, що йому сон перебивають. — Іди до когось іншого!

Посумнів зайчик, бачить, що не погріється, побіг з горя лісами-полями, а з його очей котилися сльози і замерзали на землі блискучими горошинками. Таки довелося ночувати під межею, в сніговій ямці — та й не одну ніч .. .

Аж одного ранку, десь так під кінець зими, галас-гук понісся лісами. Коні ржуть, собаки гавкають, люди вигукують. Облава їде, ловці на дикого звіра полюють.

Стоїть дибки зайчик Пострибайло під скелею в лісі, прислухається-придивляється, звідки небезпека наближається.

Тріщить молода ялина, аж гомін лісом іде. То біжить ведмідь Порикайло, втікає від лиха, шукає порятунку. Побачив зайчика — мерщій гукає:

— Рятуй, кумочку, рятуй, бо пропадаю!

А сам підбіг до стрімкої скелі, що стіною стоїть серед лісу. Бачить, що далі нікуди тікати, заліз у якусь заглибину і притаївся. Та яка в заглибині схованка?

Зайці з роду не відважні, і вся їх оборона у швидких скоках. Але Пострибайло подумав собі, що кого як кого, але кума треба порятувати.

Кинувся зайчик з-під скелі, став по снігу танцювати-вистрибувати, ведмедеві сліди затирати. Ось і гончі собаки показалися між деревами. Побачили зайця та й кинулись до нього. Ось-ось спіймають його …

Але Пострибайло не тільки сміливий, а й розумний зайчик. Втікає в другий бік від ведмежої схованки, заманює собак за собою і все далі й далі відводить їх від невдячного кума. А як відвів уже досить далеко, то скочив з берега в потік, прокрався поза лозами і зник собакам з очей.

З соромом верталися собаки, втомлені полюванням, до ловців. З полегшенням віддалювався тим часом ведмідь Порикайло густим лісом все далі й далі від облави. Пригадав собі, як не пустив зайчика погрітися до своєї хати, і так йому стало ніяково, аж сам на себе розсердився.

А зайчик Пострибайло, захекавшись трохи від бігу, сидів на узліссі, і було йому легко та весело на серці:

— Отак, куме, добром за зло відплачуються порядні люди!