Іграшки для Аліси

От і прийшла до свого завершення білосніжна красуня зима. Нарешті настав день, коли просіли й потемніли снігові кучугури, розплакалися кришталеві прозорі бурульки, прощаючись на рік із суворими морозами і холодними заметілями, відтанули казкові зимові візерунки на шибках вікон будинків і несміливо задзюрчали перші струмки, відшукуючи дорогу до пробуджуючихся річок. Так у місто увійшла довгоочікувана тепла весна. А разом з нею цього ж дня до будинку прийшло справжнісіньке щастя, вірніше, його привезли з центрального пологового будинку. І у цього крихітного щастя було чудове дівчаче ім’я – Аліса!

У хаті панувало галасливе пожвавлення. Усі мешканці дуже раділи, а особливо – старі іграшки, які вже давно очікували, щоб із ними хоч хтось погрався. Лялька Даша від хвилювання просто місця собі не знаходила. Вона відразу ж почала потай мріяти про нові модні зачіски та барвисті вбрання, про сонячні прогулянки на свіжому повітрі разом з маленькою дівчинкою, про веселі захоплюючі ігри та пустотливі пісні. Від нетерпіння лялька весь час крадькома поглядала у бік дитячого ліжечка, в якому спала Аліса, тихенько сопучи кирпатим носиком.

Інші іграшки теж хвилювалися. Ще б пак, адже кожній з них дуже кортіло хоча б один раз побувати в ручках у маленької дівчинки і побачити тендітну посмішку на її обличчі.

Лише плюшевий ведмедик Мишко був спокійним, як завжди, тому що абсолютно точно знав: дуже скоро прийде час, коли Аліса почне потроху ходити і знайомитися з довкіллям – ось вже тоді у всіх іграшок без винятку з’явиться безліч клопоту. Їм доведеться розважати маленьку дівчинку, слідкувати, щоб з нею нічого не трапилося і гратися з Алісою доти, доки вона не стане дорослою, а до того часу поки що доволі далеко…