Історія про мишку Рване Вушко

В одному місті, у величезному будинку, жила самотня одинока мишка на ім’я Рване Ушко. Зовсім маленьким мишеням вона побувала в кігтях у кішки, і та так поранила і порвала їй вушко, що воно не стояло сторчма, як у всіх мишей, а було притиснуте до голови. Через це й звалася вона Рване Ушко. Сердита стара кішка зжерла всю мишачу сім’ю — батьків, братів, сестер, — і з того часу мишка жила у величезному будинку сама-самісінька.

Нудно було мишці на самоті, і часто вона зітхала, мріючи про те, як знайти подругу для ігор, а ще краще – красеня нареченого. Але від зітхань, на жаль, користь невелика, і ні подруги, ні нареченого у Рваного Вушка так і не було.

Одного разу, коли всі в будинку, в тому числі й кішка, спали, Рване Ушко сиділа в коморі, гризла шматочок сала і гірко нарікала на свою долю.

Раптом вона почула тихий голосок:

– Хе-хе-хе! Яка ти дурна, сліпа миша! Та визирни у вікно — і побачиш красеня, кращого за якого у світі немає. Він теж, як ти, самотній і був би щасливий познайомитися з панночкою-мишкою.

Рване Ушко глянула праворуч, глянула ліворуч, подивилася на тарілку, де лежало сало, зазирнула під тарілку — нікого нема. Виглянула у віконце — побачила велику багатоповерхову будівлю і більше нічого.

— Хто говорить зі мною? Де ти? І де той красень, про якого ти сказав?

– Хе-хе-хе! — озвався той самий голосок. — Та ти справді сліпа! Поглянь на стелю: я сиджу якраз над тобою.

Підняла Рване Ушко очі: справді, прямо над головою сидить велика мурашка і дивиться на неї.

– А де красень? — згоряючи від цікавості, тихо спитала Рване Ушко.

— На даху он того будинку. Він сидить на ринві, а хвіст назовні звісив, — відповів мурашка.

Знову Рване Ушко виглянула у вікно — і справді, на ринві, звісивши хвіст назовні, сидить миша з козацькими вусами й уважно оглядає вулицю.

— Скажи, мураше, чому він там сидить? — здивувалася Рване Ушко. — А раптом він упаде та розіб’ється?

— Мабуть, теж нудьгує на самоті, — відповів мурашка, — тому сидить і виглядає, чи не з’явиться на вулиці якась мишка.

Рване Ушко благало:

— Дорога мураха, скажи, як мені пробратися до нього. А за це я тобі все сало віддам.

Мураха задумливо погладив передніми лапками свої сильні щелепи, почухав задніми черевцем і сказав:

— Навіщо мені твоє сало? Я його не їм. Я люблю цукор, мед та повидло. Там, де я проходжу, тобі не пройти. Я можу пролізти скрізь замкову щілину, а для тебе вона мала.

Але Рване Ушко так просила і благала мураху, що він зрештою обіцяв подумати і завтра ввечері сказати, як їй перелізти на сусідній дах.

І ось настав вечір. Мишка знову зустріла в коморі мурашку і з завмиранням серця запитала, чи знає він дорогу.

— Дорогу я, припустимо, знаю, — відповів хитромудрий мураха. — Ось даси мені льодяник, тоді й покажу.

– Ой! — жалібно вигукнула Рване Ушко. — Та де ж я його візьму? Єдиний льодяник, про який мені відомо, лежить у господині на нічному столику. Вставши вранці, вона завжди смокче його, щоб весь день у неї був солодким.

— От і принеси мені його! — холодно сказала мурашка.

— Як же я його принесу? — злякано вигукнула Рване Ушко. — У спальні ночує зла стара кішка, яка зжерла моїх батьків, братів і сестер. Ледь вона мене почує, мені тут же прийде кінець.

— Як ти льодяник здобудеш, твоя справа, — байдуже промовив мурашка. — Але доки я його не отримаю, ти не дізнаєшся, як пройти до нареченого.

Як не плакала, як не просила, як не благала Рване Ушко, все було марно: без льодяника мурашка відмовлялася розповісти про дорогу. Робити нічого, побігла вона, намагаючись не стукати кігтиками, з комірчини до кухні, з кухні до їдальні, зі їдальні до кабінету, з кабінету до вітальні. А звідти, ступаючи ще тихіше, вона прокралася до спальні.

Штори в спальні були щільно зачинені, і людині здалося б, що там темно, хоч око виколи. Але миші в темряві бачать набагато краще, ніж люди. І Рване Ушко побачила, що її найлютіший ворог кішка — о жах! – не спить. Вона лежить на гарній підстилці поруч із ліжком, куди Рваному Вушку треба залізти, щоб дістатися льодяника на нічному столику, — лежить, потягується і хижо облизується, ніби вона страшенно голодна.

Не втрималася Рване Ушко і зі страху пискнула. Кішка пробурмотіла:

– Ніяк миша в кімнаті? Я думала, що давно винищила в будинку всіх мишей. Ну що ж, доведеться зловити її.

І, збираючись підвестися, кішка потяглася.

Рване Вушка до смерті перелякалася і звернулася до стільця, під яким сиділа:

— Миленький стілець, будь ласка, скрипни трохи. Кішка подумає, що це ти скрипів, і що жодної миші тут немає.

Зглянувся стілець над Рваним Ушком і легенько скрипнув. Кішка відразу знову лягла, пробурмотівши:

— Це виявляється стілець скрипить… А я подумала — миша. Ну, коли миша мені тільки здалася, можна спокійно засинати.

Кішка ще раз потяглася і миттю заснула.

А що ж Рване Ушко? Страшно їй: адже, щоб дістатися до нічного столика, треба пройти повз жахливу кішку. Вона боїться, що від страху стукатиме кігтиками по підлозі і розбудить свого найлютішого ворога. Але льодяник роздобути треба, інакше вона не дізнаєтьсяпро дорогу і назавжди залишиться сама!

І Рване Ушко наважується пробігти ліжком і зістрибнути з подушки на нічний столик. Це буде не дуже небезпечно: адже на ліжку спить господиня, а люди для мишей не такі страшні, як кішки, бо люди повільніші і сон у них міцніший.

І ось Рване Вушка прокралася до ліжка. По ніжці, чіпляючись кігтиками, залізла на ліжко. Ну а тут м’які ковдра та подушка, так що можна не боятися, що кігтики стукатимуть. Рване Ушко бігла швидко-швидко, бо миші взагалі дуже швидко бігають, але, забувши про обережність, зачепила хвостом ніс господині. Тій стало лоскітно, вона чхнула, прокинулася і, вирішивши спросоння, що в ліжко залізла кішка, крикнула:

– Киш! Киш!

А кішці крізь сон здалося, що господиня кличе її: «Киць-киць!», і вона одним стрибком опинилась у ліжку. Господиня розсердилася, вдарила кішку і закричала:

— Пішла геть, негідниця!

Кішка нічого не зрозуміла: спочатку її кличуть а потім женуть та ще й б’ють. Від образи та злості вона нявкнула. Тут на сусідньому ліжку прокинувся господар і вигукнув:

— Знову ця гидка кішка залізла на ліжко? Ну, я їй зараз покажу!

Встав, запалив світло, схопив капець і заходився лупцювати кішку. Та заволала не своїм голосом.

Що тут почалося!

Кішка нявкає і носиться по кімнаті, господар з капцем в руці ганяється за нею, а мишка під цей кавардак схопила в зуби льодяника, зістрибнула з нічного столика і навтьоки у прочинені двері. Вискочила, сіла, послухала, яка в спальні метушня, і дуже їй стало приємно, що її найлютіший ворог отримав прочухана.

— Ось бачиш, — зауважив мурашка, коли Рване Ушко принесла йому в зубах льодяника, — все виявилося дуже просто, а ти комизилася… До речі, ти, сподіваюся, ні шматочка не відкусила?

І мурашка ретельно оглянула льодяник з усіх боків. Але він був цілесенький: Рване Вушка його навіть не лизнула, хоч і несла в пащі. В нагороду за працю вона вимагала, щоб мурашка розповіла, як їй перебратися на сусідній дах.

— Це простіше простого, — відповів мураха. — Ти ж знаєш, що господар тримає на горищі голубів і вони весь день літають, куди хочуть. Попроси якогось голуба — а вони птахи добрі— перенести тебе на спині.

Отримавши таку чудову пораду, Рване Ушко з усіх ніг помчала сходами до оселі голубів. А мурашка побігла скликати своїх родичів, щоб до ранку встигнути перетягнути по шматочках льодяник у мурашник.

Було вже темно, голуби сиділи і розмовляли між собою: «Руккедігук! Гуккедірук!» Вони обговорювали, куди вранці полетіти за їжею. На городі біля озера посадили горох, але питання, як до нього підібратися: там увесь час тиняється величезний рудий котище і підстерігає голубів.

— Руккедігук! — обурювалися голуби. — Жодного життя не стало від кішок! І що тільки люди знаходять у цих мерзенних створіннях? Гуккедірук!

— Цілком з вами згодна, — прослизнула в голуб’ятню і вступила в розмову Рване Ушко. — Мене сьогодні теж мало не схопила кішка. Дякую, стілець скрипнув і врятував. У цьому будинку всюди чатують страшні небезпеки, і жити мені тут уже не можна. Може, хтось із вас рано вранці перенесе мене на спині на дах сусіднього будинку?

— Руккедігук! — переполошилися голуби. — До голуб’ятні забрався злодій! Він, підступний, хоче нас заговорити, а потім вип’є яйця!

Але Рване Ушко сказала голубам, що вона їм не ворог, а яєць не їсть, і ще раз попросила перенести її через вулицю на сусідній будинок.

— Руккедігук! – зраділи голуби. — Якщо ти не торкнешся наших яєць, ми допоможемо тобі. Але зараз уже пізно, віконце голуб’ятні зачинене. Приходь рано вранці. Гуккедірук!

Рване Вушко ввічливо подякувала голубам і пішла спати до себе в нірку, яка знаходилася на кухні за кухонним буфетом. І всю ніч їй снився вусатий красень наречений.

Кішка за те, що стрибнула до господині на ліжко, отримала прочуханки, до того ж її викинули зі спальні. Зла й ображена, вона сиділа за дверима. Все тіло в неї боліло. «Мене звинувачують, — міркувала вона, — у тому, що я зачепила господиню по обличчю хвостом, але я знаю, що цього не робила. Хто ж тоді? І тут кішка згадала, як їй почувся мишачий писк, але потім вона вирішила, що це скрипить стілець. «А може, це справді була миша, — подумала кішка, — і вона зіграла зі мною такий злий жарт? Обійду я дім, пошукаю, може, натраплю на її слід».

І кішка, тихенько ступаючи, пішла по будинку, а її величезні зелені очі горіли яскраво, як ліхтарі, так що, незважаючи на темряву, вона все бачила. Вона заглядала в усі кути, нюхала під кожною шафою і нарешті вигукнула:

– Знайшла! Мишиним духом пахне! Який приємний запах! Мила мишка, вийди до мене, ми станцюємо з тобою танок «кішки-мишки»!

Але Рване Ушко не чула злу кішку, яка хотіла її з’їсти. Вона солодко спала у себе в нірці, і їй снився красень наречений.

Ніхто не відгукнувся на підступне запрошення потанцювати, засмучена кішка пішла далі і прослизнула в комірчину.

Там була страшна метушня: тисячі мурах зібралися, щоб отримати по шматочку червоного льодяника. Грізним начальницьким тоном кішка запитала:

— Це ще що за бенкет і біганина серед ночі, коли треба спати? А чи відомо вам, що ночами не сплять лише розбійники?

Але мурахи анітрохи не злякалися, вони знали, що кішки не їдять Мурах, тому що віддають перевагу прісному, а мурахи, як відомо, на смак кислі.

– Хі-хі-хі! — засміялися вони. — Стара товста кішка, ти теж тиняєшся ночами, замість того, щоб спати. Виходить, ти теж розбійниця.

— Я інша справа, — суворо зауважила кішка. — Хазяїн призначив мене нічним сторожем, щоб у хату не залізли злодії. А що це за червоний льодяник ви тут об’їдаєте? Мені здається, що він крадений.

— Це мій льодяник! — вигукнула хитромудра мурашка. — Я отримав його за те, що дав добру пораду.

— Це льодяник господині  і він лежав на її нічному столику, — ще суворіше відрізала кішка. – Ану, викладай, хто тобі його дав! Не скажеш — одразу заберу, а скажеш — так і бути, залишу.

Злякавшись, що кішка забере льодяник, хитрюга мураха зрадив Рване Ушко і розповів усе, що знав. Кішка страшенно розлютилася, зрозумівши, що за отриману прочуханку повинна дякувати мишці. І запитала у мурашки:

— А ти, бува, не знаєш, де у цієї мишки норка?

– Ні, – відповів він. — Але ми, мурахи, можемо залізти куди завгодно, і жодна жива істота, якщо вона не літає повітрям або не плаває у воді, не здатна сховатися від нас. Я пошлю моїх братів, і вони миттю розшукають її нірку.

Мурахи розповзлися в різні боки, і незабаром один з них прибіг і повідомив, що нірка під кухонним буфетом.

— Так я й думала, — пробурмотіла кішка. — То з-під нього несло мишачим духом.

Кинулася вона в кухню, але як не намагалася, як не протискалася, в щілину пролізти їй не вдалося: надто та була вузька.

– Що ж робити? – засмутилася кішка. — Я маю вполювати цю мишу, навіть якщо це буде коштувати мені мисочки смачного солодкого молока!

— Якщо ти дозволиш нам уранці попити солодкого молока, — втрутилася хитромудра мурашка, — я допоможу тобі.

Кішка заприсяглася віддати все молоко, яке отримає на сніданок, і тоді мурашка сказала:

— Зараз один із нас піде і вкусить мишку за вухо. Вона спросоння злякається, вискочить — тут ти її й зловиш.

Сказано зроблено. Послали молодого мураху, а кішка вмостилася в засідці перед кухонним буфетом, і очі в неї розгорілися ще яскравіше, щоб стало світліше і відразу можна було помітити мишу, що вибігла. Чекає кішка, чекає… Хвилина минула, друга, третя, п’ять хвилин минуло, нарешті з-під буфета виповзає посланий мураха.

— Ах ти ледар! — накинувся на нього мураха-хитрюга. – Не зумів розбудити мишу! Сили в тебе в щелепах не стало, чи кислоти в черевці, що ти не зміг якусь нещасну мишу так куснути та припекти, щоб вона вискочила, як ошпарена?

Посланий мураха став виправдовуватися, кажучи, що він і кусав з усієї сили, і кислотою бризкав, але миша спить, як ні в чому не бувало. Послали другого мураху, але й той повернувся ні з чим: мишка не прокинулася. А справа була ось у чому: вона спала на боці і відкритим у неї було тільки одне вухо — саме те, яке їй порвала кішка, за що мишка й отримала ім’я Рване Ушко. І це вухо зовсім не відчувало болю, так що мурахи могли кусати його скільки заманеться – мишка продовжувала спати і бачила приємні сни.

Зрештою пішов кусати сам хитромудрий мураха, але й йому пощастило не більше, ніж іншим. Вернувся він і каже кішці:

— Скільки ми кусали, мишка спить і навіть вухом не веде. Але я знаю інший спосіб, як її зловити. Якщо я його тобі відкрию, ти віддаси нам смачне солодке молоко?

Кішка пообіцяла:

— Якщо я зловлю мишу, пийте, скільки влізе.

Зрадів мураха і каже:

— Рано-вранці миша побіжить на голуб’ятню: голуби обіцяли перенести її на сусідній дах. Ось ти підстережеш її там і спіймаєш.

– Чудово! – Вигукнула кішка. — Тільки ловити її доведеться перед голуб’ятнею, господар суворо заборонив мені заходити туди. Якщо він побачить мене біля голубів, дасть велику прочуханку.

— У тебе буде час зловити її на сходах, — зауважив хитромудрий мураха. – Добраніч.

Усі пішли відпочивати. Кішка вибрала на дивані найм’якшу подушку і заснула. А хитрюга мураха вирішила дочекатися ранку на сходах, щоб одразу нагадати кішці про обіцяне молоко.

Вранці господар піднявся раніше за всіх і пішов на горище відчинити у голуб’ятні віконце, щоб випустити голубів. А оскільки в людини очі на голові, а не на підошвах, він не помітив хитромудрого мураху, наступив на нього і задавив. Той встиг лише вигукнути «ой!» і помер. Так було покарано підступну мураху за те, що зрадив Рване Ушко і видав її таємницю злій кішці.

Але господар навіть не відчув, що задавив мурашку. Він відчинив віконце, і всі голуби вилетіли, крім одного, який неспокійно кружляв по голуб’ятні, примовляючи:

— Руккедігук, де ж мишка? Мені час летіти, гуккедірук!

Хазяїн, який не розумів голубиного воркування, здивовано запитав:

– Що з тобою?

І тут з усіх ніг вбігла мишка, а слідом за нею кішка. Забувши в мисливському азарті про заборону господаря, вона вдерлася до голуб’ятні. Хазяїн відразу схопив палицю і ну давай кішку дубасити. Кішка завила. Рване Ушко заскочило голубу на спину, той змахнув крилами і вилетів із голуб’ятні. Рятуючись від палиці і сподіваючись упіймати ненависну мишу, кішка стрибнула слідом за ними, але, так як крил у неї не було, впала з висоти шостого поверху на землю.

А Рване Ушко перелетіло на голубі на сусідній дах і зустрілося зі своїм красенем нареченим. Вони одружилися, і в них було стільки дітей, що ніхто ніколи не відчував себе самотнім.