Їжачок і море

Жив собі, був собі в лісі Їжачок-голка. Був у нього дім, у домі пічка, лампочка із гриба-лисички й повна комора припасів. Але все Їжачкові чогось хотілося…

— Неспокійно мені, — казав він квітці Волошці. — Отут млоїть, — показував на груди. — До моря хочеться.

Волошка ніколи не бачила моря й тому казала:

— Даремно ти сумуєш, Їжачку. Поглянь, яка я гарна, які високі сосни, послухай, як птахи співають! І всі тебе тут, у лісі, знають і люблять.

Але Їжачок із кожним днем сумував усе дужче.

— Хочеться мені до моря! — скаржився він Мурашці.

— А яке воно? — запитувала Мураха.

— Велике. Але я його ніколи не бачив.

І ось якось ранесенько, коли в небі ще плавали молочні зірки, Їжачок вийшов зі свого будиночка й пішов до моря. У лапі в нього був ціпок, а за плечем — торбинка з їжею.

Спершу він ішов лісом, і птахи співали над ним, і трава, мокра від роси, шаруділа під ногами. Потім ліс закінчився, і шлях Їжачкові перепинила ріка.

— Агов! — гукнув Їжачок.

І ріка відлунювала: «Агов-агов-агов!..»

— Ти чого кричиш? — запитала, підлетівши, Качка.

— Переправитися треба, — сказав Їжачок.

І Качка підставила йому свою спину й перевезла на інший берег.

— Спасибі, Качко, — сказав Їжачок і пішов далі.

Тепер він ішов величезним лугом. Тріскотіли коники, дзвеніли скляними крильцями бабки і десь високо в небі виспівував жайворонок.

Довго йшов Їжачок чи ні, а все ж він вийшов до моря.

— Доброго дня, море! — сказав Їжачок.

— Доброго дня, Їжаче! — сказало море.

І накотилася хвиля. «Пуффф-ф!.. — ударила вона в берег. — Шшшшу…» — шурхнула по камінцях, відступаючи.

І Їжачок теж ступив крок уперед і сказав: «Пуффф-ф!.. — і, відбігши трохи: — Шшш-шу!..»

— Я на тебе схожий, так?

— Дуже! — сказало море. І знову вдарило хвилею в берег.

Цілий день Їжачок грав з морем: то підбігав аж до води, то відбігав назад.

Засинаючи на піску під скелею, він щулився, і йому здавалося, що він теж — маленьке море на чотирьох лапах.

«Пуффф-ф!.. — бурмотів він собі під ніс. — Шшш-шу!..»

І піднімав і опускав голки.