Їжак, кротиха і лисиця
Йшов якось їжак по полю, побачив кротову купину. Чує — кротиха під землею щось риє. Покликав їжак- кротиху:
— Вилізай, кумо, давай поговоримо.
Вилізла кротиха, вся в землі, побігла до їжака на розмову.
— Подивився я,— яка ти робітниця, і задумав одну справу.
— Що задумав? — питається кротиха.
— Гарна справа. Та тільки не знаю, чи погодишся ти чи ні.
— Якщо вигідно буде нам обом, чому не погодитися? — відповідає кротиха.
— Давай працювати разом, — каже. — Ти зореш поле, я його забороную і засію. А пшеницю розділимо порівну.
— Згодна. Як що працюватимемо удвох, справа у нас піде на лад. Я вмію орати, а боронити не вмію —голок у мене нема. А в тебе є голки, але немає в тебе таких міцних нігтів та пазурів, як у мене. Один без одного ми не працівники, а працюватимемо разом та все порівну ділити, ось нам і буде добре.
— Ну, значить, домовилися — каже їжак. — А тепер поплюй собі на лапи та починай.
Взялася кротиха за роботу. Орала день, орала другий, зорала поле. Дійшла черга і до їжака.
Згорнувся він клубком і покотився по ріллі. День котився, два котився, заборонував ріллю своїми гострими голками та посіяв пшеницю.
Рік видався врожайним. Буйна зійшла пшениця, заколосилася важкими колоссями, золотим зерном налилася — любо-дорого подивитись.
Настав час збирати врожай. Зібрали пшеницю, обмолотили, почали ділити.
Взяв їжак міру, насипав у неї пшениці рівно з краями і каже:
— Це мені!
Потім насипав міру до половини і подає кротисі:
— А це тобі!
— Чому ж ти собі береш повну міру, а мені даєш половину? — питає кротиха.
— Тому що моя робота важча за твою, — відповідає їжак. — Я ріллю боронив, усі голки свої обламав — жодної цілої не лишилося.
— А я орала, усі пазурі переламала, — суперечить йому кротиха. — Якщо судити по справедливості, то мені належиться більше твого.
Слово за слово, посварилися кротиха з їжаком, побилися, один одному в горлянку вчепилися.
На той час проходила повз кума лисиця. Почула шум і прибігла подивитися на бійку. Розвела лисиця забіяк, сіла вирішувати їхню суперечку. Сама судить і поглядає на пшеничку.
Їжак почав розповідати лисиці, скільки мук він зазнав, поки боронив ріллю, а кротиха показала свої пазурі — усі поламані.
Вислухала їх лисиця, посміхнулася лукаво собі в вуса і каже:
— Бачу я, ви обоє добре попрацювали. І щоб нікого не образити, я буду судити вас справедливим судом. Як присуджу, так і буде. Згодні?
— Згодні, — відповідають їжак-голкошкіра та кротиха.
— Бачу я, — каже хитра лисиця, — що ви намолотили десять мір пшениці, а солома — не береться до уваги. Солому нехай візьме їжак, щоб йому легше стало. Він, бідолаха, зовсім заморився, усі голки свої переламав. Постеле собі соломки і спатиме на м’якому. Кротисі належить одна міра пшениці. А для лисички-сестрички залишається дев’ять мір пшениці. От я вас і розсудила по правді!
Слухає їжак лисицю, а сам думає: «Так, от правда так правда! Пряма, як мотузка у мішку».
Пішла хитра лисиця з повним мішком пшениці. Тут кротиха і каже їжу:
— Ось бачиш, куме їжак, що вийшло з нашої сварки? Розділили б ми пшеницю порівну, весь рік були б ситі. А зараз залишилися без нічого.
Зітхнув їжак.
— Виходить, що так, — каже. — Правду кажуть люди: «Двоє б’ються — третій користає».
Джерело:
“Сказки народов Европы”
том 4 з серії “Сказки народов мира”
Видавництво: “Детская Литература”
1988 р.