Їжак, кротиха і лисиця

Йшов якось їжак  по полю, побачив кротову купину. Чує — кротиха під землею щось риє. Покликав їжак- кротиху:

— Вилізай, кумо, давай поговоримо.

Вилізла кротиха, вся в землі, побігла до їжака на розмову.

— Подивився я,— яка ти робітниця, і задумав одну справу.

— Що задумав? — питається кротиха.

— Гарна справа. Та тільки не знаю, чи погодишся ти чи ні.

— Якщо вигідно буде нам  обом, чому не погодитися? — відповідає кротиха.

— Давай працювати разом, — каже. — Ти зореш поле, я його забороную і засію. А пшеницю розділимо порівну.

— Згодна. Як що працюватимемо удвох, справа у нас піде  на лад. Я вмію орати, а боронити не вмію —голок у мене нема. А в тебе є голки, але немає в тебе таких міцних нігтів та пазурів, як у мене. Один без одного ми не працівники, а працюватимемо разом та все порівну ділити, ось нам і буде добре.

— Ну, значить, домовилися — каже їжак. — А тепер поплюй собі на лапи та починай.

Взялася кротиха за роботу. Орала день, орала другий, зорала поле. Дійшла черга і до їжака.

Згорнувся він клубком і покотився по ріллі. День котився, два котився, заборонував ріллю своїми гострими голками та посіяв пшеницю.

Рік видався врожайним. Буйна зійшла пшениця, заколосилася важкими колоссями, золотим зерном налилася — любо-дорого подивитись.

Настав час збирати врожай. Зібрали пшеницю, обмолотили, почали ділити.

Взяв їжак  міру, насипав у неї пшениці рівно з краями і каже:

— Це мені!

Потім насипав міру до половини і подає кротисі:

— А це тобі!

— Чому ж ти собі береш повну міру, а мені даєш половину? — питає кротиха.

— Тому що моя робота важча за твою, — відповідає їжак. — Я ріллю боронив, усі голки свої обламав — жодної цілої не лишилося.

— А я орала, усі пазурі переламала, — суперечить йому кротиха. — Якщо судити по справедливості, то мені належиться більше твого.

Слово за слово, посварилися кротиха з їжаком, побилися, один одному в горлянку вчепилися.

На той час проходила повз кума лисиця. Почула шум і прибігла подивитися на бійку. Розвела лисиця забіяк, сіла вирішувати їхню суперечку. Сама судить і поглядає на пшеничку.

Їжак почав розповідати лисиці, скільки мук він зазнав, поки боронив ріллю, а кротиха показала свої пазурі — усі поламані.

Вислухала їх лисиця, посміхнулася лукаво собі в вуса і каже:

— Бачу я, ви обоє добре попрацювали. І щоб нікого не образити, я буду судити вас справедливим судом. Як присуджу, так і буде. Згодні?

— Згодні, — відповідають їжак-голкошкіра та кротиха.

— Бачу я, — каже хитра лисиця, — що ви намолотили десять мір пшениці, а солома — не береться до уваги. Солому нехай візьме їжак, щоб йому легше стало. Він, бідолаха, зовсім заморився, усі голки свої переламав. Постеле собі соломки і спатиме на м’якому. Кротисі належить одна міра пшениці. А для лисички-сестрички залишається дев’ять мір пшениці. От я вас і розсудила по правді!

Слухає їжак  лисицю, а сам думає: «Так, от правда так правда! Пряма, як мотузка у мішку».

Пішла хитра лисиця з повним мішком пшениці. Тут кротиха і каже їжу:

— Ось бачиш, куме їжак, що вийшло з нашої сварки? Розділили б ми пшеницю порівну, весь рік були б ситі. А зараз залишилися без нічого.

Зітхнув їжак.

— Виходить, що так, — каже. — Правду кажуть люди: «Двоє б’ються — третій користає».