Капловух

Образити дуже легко, особливо маленького – це знає кожен…

Миле щеня бассет-хаунда знає це на собі. Насправді ж він не винен, що народився з коротенькими лапками – просто порода така. Але дехто з людей над ним потішаються, хоча самі-то й слідом ходити до ладу не вміють, а нюх у них і зовсім не розвинений. Хіба можуть вони розрізнити до двох мільйонів запахів?! Ні. А щеня – запросто! Ну і що, що вуха великі і звисають донизу, наче лопухи? Натомість серце добре і вірне. До речі, можливо через оцю капловухість цуценяті й прізвисько дали незвичайне – Капловух. Але з цього приводу поступливе щеня якраз і не ображається, тому що прізвисько дуже подобається його найкращому другу – Малюку, і хоча той ще й розмовляти до пуття особливо не навчився, але дуже любить поратися з Капловухом. А той у свою чергу всюди хвостиком бігає за своїм маленьким приятелем і стежить, щоби з ним нічого поганого не трапилося. На милій мордочці цуцика завжди панує сумно-меланхолійний вираз, але зовнішність, як це часто буває, оманлива. У душі Капловух веселий і грайливий, а ще й дуже допитливий. Буває, він так захоплюється чимось новим, що зовсім не помічає того, що відбувається довкола.

Якось щеня навіть загубилося в осінньому парку. А всьому виною мисливські інстинкти і заворожливі аромати пожовклого прілого листя, що запаморочили голову, і… несподівано Капловух виявив себе сидячим на безлюдній стежці, а навколо – нікого, лише вогкий сірий туман підкрадався з усіх боків. Ну душі стало самотньо і так тужливо, що цуцик заскиглив, а потім і завив від розпачу. Негайно, наче відгукуючись, з туману долинув призовний плач Малюка, і Капловух, радісно тявкаючи, з усіх лап кинувся на голос. З того часу він більше не відходить від свого приятеля ні на крок, вирішивши терпляче дочекатися, поки той підросте. Ось уже тоді вони досхочу подорожуватиме, і ніщо їм не буде страшно, тому що вони завжди будуть разом!