Каркуша та Черниш

В одному з дворів нашого міста (хто бачив – той напевно знає) частенько можна помітити досить дивну парочку, що сидить на гілці високого дерева. І не було б у цьому нічого особливого, якби одним із них не був чорний кіт, а іншим, вірніше, іншою – ворона. Чому вони мирно сидять поряд, оглядаючи зверху двір і лише іноді повертаючи голови один до одного, немов мовчки обмінюючись враженнями? Хто вони і що є запорукою такої незвичайної дружби? Випадкові перехожі, які вперше помічають кота і ворону, які спокійно сусідять на одній гілці, здивовано знизують плечима і йдуть далі, старожили ж настільки звикли, що і зовсім не звертають на них уваги. А справа в тому, що Каркушу та Черниша (так їх звуть) пов’язує давня дружба. Колись, коли Черниш був ще маленьким кошеням, його жалісливий господар приніс до хати молоду ворону з перебитим крилом. Літати вона зовсім не могла, але, видершись з рук, почала бігати підстрибом по кімнаті та сваритися. Хоч як ворона і не ухилялася, все ж таки її знову спіймали і, вирівнявши крило, надійно прибинтували його до тільця. Довго ще страждальниця ніяк не могла заспокоїтись і обурено каркала, тому й одержала своє прізвисько.

Потихеньку час минав. Крило зросталося повільно. Поступово Каркуша та Черниш потоваришували і часто-густо затівали веселі ігри – особливо їм подобалося ловити один одного за хвіст. А ще вони могли годинами сидіти на підвіконні та уважно дивитися на подвір’я. Чернишу було цікаво, що ж там відбувається, а Каркуша сумувала за простором – їй дуже хотілося літати…

І ось нарешті настав довгоочікуваний день – крило зрослося, його розбинтували, винесли ворону на балкон і відпустили. Ех, з якою радістю вона злетіла до неба – тільки її й бачили! Черниш з сумом глянув услід подрузі, а потім повернувся до кімнати і згорнувся клубочком у кріслі. Але через деякий час пролунав нетерплячий стукіт у віконце. Виявилося, що це Каркуша повернулася, щоб покликати свого приятеля на подвір’я.

З тих пір минули роки, але вірні друзі, які вже стали дорослими, все одно частенько зустрічаються і мовчки сидять поряд на гілці. Хто й зна, може, вони згадують свою молодість?..