Кажан

Сидів на дереві кажан. Дивився на своїх дітей і вихвалявся:

– Усі ви найщасливіші! Краще за всіх живете! Літаєте, як птахи, бігаєте, як звірі.

У цей час повз них пролітали гуси. Ватажок побачив кажана і закричав:

– Війна почалася! Усі птахи віддали своїх дітей до війська. Чому ти, кажане, сидиш, розкошуючи?

– Що це ти кажеш! То ж птахи віддали. А я хіба птах? – відповів кажан і побіг до лісу.

Гуси подивилися, кажуть:

– Так, це – звір! Бігає, не літає.

Кажан біжить і сміється:

– Дурні гуси! Нехай самі воюють. А ми, дітки, підемо гуляти.

Ідуть по тайзі, не поспішають. Назустріч біжать кабани. Старший кабан побачив кажана, зупинився й каже:

– Війна прийшла! Усі звірі послали дітей воювати. А ти зі своїми гуляєш!

– Що ти, кабане, та хіба я звір? – сказав кажан і полетів.

Кабани здивувалися, кажуть:

– Так, це птах. Летить, не біжить.

Скінчилася війна. Птахи й звірі перемогли ворогів. Вертаються звірі з війни. Радіють, пісні співають. Кажан з дітьми збоку пристав, теж заспівав.

– Геть! – закричали звірі. Прогнали кажана з дітьми.

З того часу перестали кажани бігати по землі.

Летять з війни птахи. Веселяться, пісні співають. Кажан зі своїми дітьми знову збоку пристав.

– Геть! – закричали птахи і прогнали кажана з дітьми. Той злякався. Полетів, сховався.

З того часу кажани літають тільки вночі. Та й те ховаються: бояться і птахів, і звірів.