Казка про сіру хмарку

Прилетіла Сіра Хмарка.

– Кап-кап-кап! – зацокотів дощ по дахівці.

– Кап-кап-кап! – зацокотів дощ жовтою доріжкою.

Виглянула Ойка-капризуля у вікно і закричала:

– Ой, навіщо ти прилетіла сюди, Сіра Хмарко? Ніхто тебе не кликав. Я гуляти хочу! Я бігати доріжкою хочу! А ти погана, мокра. Нікому ти тут не потрібна!

Образилася Сіра Хмарка. Сумно зітхнула і відлетіла.

Раптом чує Ойка: квіти під вікном плачуть, трава на лужку плаче, біла берізка гілки опустила і засумувала.

Вискочило з трави Жабеня.

– Навіщо ти прогнала Сіру Хмарку, Ойко? – заплакало Жабеня. – Усі пити хочуть! Без дощу трава засохне. А я до болота поскачу, не буду тут жити.

Злякалася Ойка. Стала кликати назад Сіру Хмарку. А Сіра Хмарка вже далеченько відлетіла.

Сіла на гілку мудра Лісова Птаха і каже:

– Шукай, Ойко, Вітер-вітерець! Тільки він тобі допоможе. Підхопить він Сіру Хмарку і назад принесе.

Побігла Ойка до лісу. А назустріч їй Бура Ведмедиця.

Питається Ойка:

– Ведмедице, не пролітав тут Вітер-вітерець?

– Пролітав, – відповіла Ведмедиця. — Тільки він далі полетів на зелений луг.

Побігла Ойка на зелений луг. Пасеться на лугу Коник.

– Конику, Конику, не пролітав тут Вітер-вітерець?

– Полетів на лісове озеро.

Прибігла Ойка на озеро. По озеру білі лебеді пливуть.

– Лебеді, лебеді, не пролітав тут Вітер-вітерець? – Запитала Ойка.

– Он він, Вітер-вітерець, – відповіли лебеді, – над озером літає, в очереті шумить.

Стала просити Ойка:

– Ой, Вітер-вітерець, принеси назад Сіру Хмарку! Ніколи більше не ображатиму її – не проганятиму!

Підхопив Вітер-вітерець Сіру Хмарку і приніс назад.

– Кап-кап-кап! – зацокотів дощ по дахівці, по гілках білої берези.

Виглянув із трави Білий Гриб – кругла шапочка.

— Як я довго  чекав на дощ, — сказав Білий Гриб.

А Жабенятко скаче по калюжах і сміється:

– Як гарно! Як весело!