Хміль

Кущ Хмелю виріс на городі
Й по тичечці сухій плестись почав:
А в полі близько молоденький дуб стояв.
«Яке добро від нього всій природі,
Та і в усій його породі?» —
Хміль про дубка тичині так казав.
«Ну, як зрівнять його з тобою?
Ти панна перед ним і стяном і красою,
Хоч, правда, лист на нім густий,
Та що краси, як цвіт пустий!
За що його земля тримає?»
Коли це тиждень ледве що минає,
Господар на дрова ту тичечку зломив,
А на город дубка пересадив.
і труд такий йому нелегко удається:
Прийнявся той дубок, і паростки пустив;
Та глянеш, коло нього й Хміль уже плететься.
І дубові від нього честь уся й хвала!

***

В облесника такі і вчинки і діла:
На тебе він пускає брехні, небилиці;
І як ти хочеш, так трудись,
За добрим в нього бути не берись;
Та став значніший ти — дивись —
Він перший в тебе у світлиці.

Переклад П. Сліпчука