Хто перший розсердиться

Жив в одному селі селянин бідняк. І було в нього три сини: старшого звали Пер, середнього Пале, а молодшого Есбен, на прізвисько Дурник. Вважався Есбен недалеким, і ніхто його всерйоз не сприймав.

Ось підросли сини – і настав їм час у дорогу вирушати, шукати щастя. Господарство у батьків невелике, рук прикласти нема до чого, а бути за талер у сусідів на побігеньках їм уже не пристало – великі виросли.

– Ну, і вимахали! – сказав їм батько. – Замість того, щоб удома без діла тинятися, ступайте краще та заробіть собі на хліб.

Подався першим в чужі краї старший син Пер. Спорядили Пера в дорогу, дали йому полотняну сорочку, штани  та хліба буханку. Попрощався він з рідними і пішов білим світом мандрувати.

Ішов він, йшов, бачить – назустріч йому чоловік їде у багатому візку. Притримав він коней і кричить Перу:

– Гей, хлопче, куди йдеш?

– Іду по світу щастя шукати.

– До мене в працівники підеш? – Запитує мандрівник.

– А плату яку покладеш? – спитав Пер.

– Півроку відслужиш – гаманець срібла отримаєш, – відповідає проїжджий.

– Плата хоч куди! – каже Пер.

– Тільки, умова така, – продовжує мандрівник. – Підніматися до світанку і роботу робити, яку накажу. У мене порядок такий. Люблю, щоб працівники в моїй садибі довго служили, але спочатку всіх випробую, тому тільки на півроку наймаю. Запам’ятай: як прийде весна, прилетить зозуля, так і умові нашій кінець. І ще одне: сам я людина весела і кислих лиць терпіти не можу. Давай так: хто з нас перший розсердиться, то хай на себе  нарікає! Коли перший розсерджуся я – що ж, скільки не прослужиш – отримаєш плату за півроку сповна. А коли ти перший розсердишся, тут вже не нарікай. Наріжу в тебе ременів зі спини і живота, посиплю рани перцем та сіллю – і забирайся на всі чотири боки.

Дивною була умова, і не відразу вдарив Пер по руках. Задумався. Та й страшним був той чоловік. Рот до вух, а такого потворного довжелезного носа Пер у житті не бачив. Зате свинячі очі проїжджого були ласкаві і милі, що Пер подумав: “Він, мабуть, жартує. А плата, і справді, хоч куди. Ех, була не була!”

– Гаразд! – Сказав Пер. – Домовилися!

Так найнявся Пер на службу. Сів до господаря у візок і озирнутися не встиг – вони вже й удома. Час був пізній, ліг Пер і проспав всю ніч до світанку у комірчині.

О шостій ранку заспівав півень. Схопився Пер, одягнувся – і бігом на тік, куди ще з вечора наказав йому йти господар.

Став Пер щосили молотити пшеницю, як було наказано. Молотить він годину, молотить другу, а навкруги наче все вимерло. Ніхто не приходить і не кличе його снідати. Кинув тоді Пер молотити і зайшов у будинок. Прийшов і бачить: розвалився на лаві господар, а сніданку на столі й близько немає. Тут же в кімнаті і господиня – косоока, з рота два величезні ікла стирчать. “Ну й потвора! – подумав Пер. – Гірше за господаря!” І ще крутиться під ногами купа замурзаних дітлахів: виють, верещать, дряпаються. Мабуть, усі вже поснідали. Тільки йому нічого не залишили.

Господар посміхається:

– Ти мабуть їсти хочеш, Пер?

– Ясно, хочу! – каже Пер. – Вечеряти мені вчора не дали, та й сьогодні макової росинки в роті не було. Спробуй помолотити дві години не ївши!

– А ти глянь, що на сволоці написано! – сказав гірський троль.

Найнявся Пер зовсім не до людини, а до троля! Тільки він цього не знав.

Підняв голову Пер і бачить: виведено на сволоці великими літерами: “Нині їжі не чекай, до завтра почекай!”

Обличчя у нього витягнулося з досади.

– Ніяк, ти розсердився, Пер? – Запитує господар. Бачить Пер – справа виходить недобре – і відповідає:

– Що ти, що ти, ні!

Пішов він, як побитий собака, назад на тік. На щастя, завалявся у нього в кишені окраєць хліба, що  з дому узяв. У нагоді він йому тепер став, ним і поснідав.

“День потерплю, – подумав Пер, – може, господар випробувати мене хоче. А то з чого б такі чудасії! Написано ж на сволоці: до завтра почекай!

Молотив Пер без відпочинку весь день до вечора, а потім, не повечерявши, спати пішов.

Наступного дня півень о четвертій годині заспівав.

“Мабуть сьогодні поснідаю раніше”, – подумав Пер.

Схопився, одягнувся – і бігом на тік. Прибіг – і давай щосили молотити. Але раз у раз, опускаючи ціп, прислухався: чи не кличуть снідати? Тільки ніхто його не кликав. О шостій годині, відкинув Пер ціп і пішов у світлицю. А там точнісінько як учора: сніданку і близько немає, господар розвалився на лаві за столом, і вигляд у нього все такий же ситий і задоволений. Хазяйка порається з горою злих горластих дітлахів. Ну, мабуть, поснідали вони добряче!

Подивився господар на працівника і посміхнувся:

– Мабуть, ти їсти хочеш, Пер?

– Ще б не хотіти! – у серцях відповів Пер.-Вчора в мене макової росинки в роті не було, а я цілісінький день на току надривався, і сьогодні уже дві години молотив. Станеш тут голодним, як собака!

– А ти глянь, що нині на  сволоці написано! – каже троль.

Глянув Пер і бачить: виведено там те саме, що й учора: “Сьогодні їжі не чекай, до завтра почекай!”

– Вчора ти теж “завтра” обіцяв! – Закричав Пер. -Буде жарти жартувати! Працівника годувати треба!

– Ніяк, ти розсердився, Пер? – Запитує господар-троль.

– Ясна річ, розсердився, кровосос ти чортів! – лається Пер. – Нема чого над людьми знущатися, “сніданками” частувати.

– Он що?! А умову пам’ятаєш? – Схопився з лави троль.

Схопив він ножа, миттю стягнув з Пера сорочку, нарізав ременів зі спини і живота, присипав перцем, присолив та й викинув за ворота.

Закричав, застогнав Пер і поплентався додому. Немало днів минуло, перш ніж він повернувся до батьків.

Довго хворів Пер, а вдома йому ще вичитували, що він, у всьому винен, норов свій показав, а господар хотів лише випробувати нового працівника. Службою за гаманець срібла на рік не нехтують!

Зібрався тоді в дорогу середній брат Палле. Запасся він усілякою їжею і пішов тією самою дорогою, що й Пер.

Пощастило Палле: надвечір котить йому назустріч той самий господар. Притримав коней і кричить:

– Гей, хлопче, куди путь держиш?

– Іду в чужі краї щастя шукати! – обізвався Палле.

Став троль його до себе на службу кликати. Прийняв Палле умови договору. Вдарили вони по руках і поїхали додому до хазяїна.

Прожив Палле біля троля цілих три дні; весь цей час він на господаря працював: той його не годував, не напував, тільки “сніданками” пригощав. А як побачив Палле на четвертий день на сволоці той самий напис: “Сьогодні їжі не чекай, до завтра почекай!” – урвався у нього терпець, дав він собі волю і лаяв троля досхочу.

Обробили його, як і Пера, нарізали ременів зі спини та живота, присипали рани перцем і присолили.

Довго плентався він додому, і вигляд у нього був жахливий – дивитися шкода!

Побачили старі селяни сина – заголосили, стали різними зіллями його рани лікувати; кляли на чому світ стоїть лиходія-господаря, що так дітей їх понівечив.

Есбен Дурник тим часом двором ходить і мовчить, ніби води в рот набрав. А вранці взагалі зник з двору. Він знав, куди йому треба: пішов Есбен тією дорогою, що і його брати.

Надвечір і йому назустріч троль їде. Притримав коней і кричить Есбену:

– Гей, хлопче, куди путь тримаєш?

– Іду в чужі краї щастя шукати! – обізвався Есбен.

– До мене в працівники підеш? – Запитує троль.

– А плату яку покладеш? – спитав Есбен.

Гаманець чистого срібла за півроку служби, – відповідає троль. – Плата хоч куди! Тільки запам’ятай: сам я людина весела і працівників також  таких хочу мати. Тому я наперед і домовляюся: хто з нас перший розсердиться, той нехай нарікає на себе! Коли першим розсерджуся я, що ж, скільки не прослужиш – отримаєш плату за півроку сповна. А коли ти перший розсердишся, тут уже вибачай. Наріжу у тебе ременів зі спини і живота, посиплю рани перцем та сіллю – і забирайся геть.

– Мабуть, зійдемося! – сказав Есбен.

Вдарили вони по руках, а троль і каже:

– Служити мені будеш до весни, а як зозуля прилетить, умові нашій кінець. А може, ми й після того по-новому домовимось.

– Гаразд! – погоджується Есбен.

Сів він у візок, і поїхали вони до тролевої садиби. Відвели Есбена в ту саму комірчину, де його брати жили, і проспав він там безпробудно всю ніч.

О шостій заспівав півень. Підвівся Есбен і подався на тік жито молотити, як було наказано. Молотить годину, молотить другу, а навкруги наче все вимерло. Ніхто не приходить і снідати його не кличе. Відкинув тоді Есбен ціп і пішов у будинок. Прийшов і бачить – уся тролева сім’я в зборі: за столом троль розвалився, тролиха поруч сидить, на підлозі тролята б’ються і дряпаються.

– Доброго дня! – вітається Есбен. – Снідати не пора?

– Про те в умові не сказано, – каже троль.

Хоч і невеликим вченим був Есбен, а все-таки прочитав по складах: “Нині ї-жі не чекай, до завтра по-че -кай”.

– У кожного дня своя турбота! Мені б сьогодні поїсти!

– А ти жито молотиш, от і їж жито, – посміхнувся троль.

Ні слова не відповів йому Есбен і знову вирушив на тік. Молотив він там щосили жито, віяв її, а опівдні насипав мішок зерна і поніс до найближчої корчми.

– Ми з моїм господарем вмовилися: їсти я в нього вдома не буду. Грошей на їжу він мені не дає, але дозволяє житом харчуватися. Візьмешся мене нагодувати, якщо я тобі мішок жита дам? – Запитує Есбен корчмаря.

– Чому не взяти! – Відповідає той.

Наївся Есбен від пуза, набили йому торбинку всілякою їжею, в баклажку пива налили. Пішов він знову на тік і давай молотити.

Перший день пройшов, за ним і другий, і третій. Господар Есбена не годує, не напуває; на сволоці ті самі слова виведені: “Сьогодні їжі не чекай, до завтра почекай”. А Есбену хоч би що – веселий і задоволений.

Троль тільки дивується і Есбена щоранку запитує:

– Чи не сердишся ти, Есбене?

А Есбен відповідає:

– Та ні, хазяїне! З чого мені злитися? Чи мені в тебе погано живеться?

Тролю і невтямки, про що це він говорить.

На четвертий ранок входить Есбен у кімнату, а троль йому, як і раніше, напис на сволоці показує: “Нині їжі не чекай, до завтра почекай”.

Есбену хоч би що – знову на роботу збирається.

– Чи не хочеш поїсти, Есбене? – Запитує господар.

– Та ні! Що ні – то ні! – відповідає Есбен.

– Ти всі три дні нічого в рот не брав? – допитується господар.

– Ні, – відповідає Есбен. – Що хотів, то й їв. Я житом харчувався, як ти, хазяїне, наказав. Знайшовся тут один добрий чоловік по сусідству: він за мішок жита щодня мені, чого тільки не давав: і пива, і їжі вдосталь.

– Та як ти посмів? – репетує в серцях господар.

– Ти, ніяк, розсердився? – питає незворушно Есбен.

– Ні! Ні… зовсім ні! – Відповідає троль. – Тільки краще тобі іншою справою зайнятися: поле зорати треба. Бери плуг і йди за моїм собакою. Пес знає дорогу. Де він на землю вляжеться, там і орати починай! Та дивись, не покидай роботи, доки пес додому не побіжить!

– Гаразд, хазяїне! – погоджується Есбен.

Запряг він коней у плуг і поїхав у поле. А пес попереду біжить. Ось ліг пес на землю. Есбен там і орати почав. Орав він поле, орав, а пес усе лежить, з місця не рухається. Вже обід настав, сусіди всі по хатах розійшлися, а пес – ні з місця. “Мабуть, він до вечора так пролежить”, – подумав Есбен.

Підвело у Есбена з голоду живіт. Схопив він палицю і потягнув легенько пса по спині. Пес зойкнув і погнав додому.

Перерізав Есбен упряж, скочив на коня і слідом за псом, а лругого коня на поводі тримає.

Наздогнав пса біля самої тролевої садиби, бачить – пес через тин перемахнув. Кинувся Есбен за ним, не втримав коней, ті на землю впали. Оден навіть ногу зламав.

Вибіг на шум троль, дивиться: біля ганку пес хвостом махає і тут же Есбен як ні в чому не було.

– Як ти господар, наказав, то я й зробив! – каже Есбен. – Пес додому побіг, а я за ним! Ти не сердишся, хазяїне?

– Ні, не серджуся! – Відповідає троль. – Зайди в хату підкріпись.

Не знав господар, що робити з таким працівником: виконував Есбен всі його накази і був завжди веселий і задоволений. Почав троль навіть побоюватися Есбена. І тут сталося нечуване і небачене в тих краях: нагодував троль працівника обідом і вечерею. А як прокинувся Есбен ранком і зайшов до кімнати, бачить: напису на сволоці – “Нині їжі не чекай, до завтра почекай” – як не бувало.

Снідав того дня Есбен у належний час, захопив кошик з їжею, що дала йому господиня, і подався на роботу. Наказано йому було пасти тролевих свиней. Було тих свиней із півсотні, всі добірні, жирні.

– Нехай пасуться, де хочуть, – каже троль, – не біда, коли й у землю закопаються.

– Гаразд, хазяїне, – каже Есбен.

Тільки він від садиби відійшов, назустріч йому два м’ясники. Ідуть худобу купувати. Сподобалися м’ясникам жирні свині, ось вони й питають:

– Свиней продаєш?

– Продаю! – відповідає Есбен. – Забирайте всіх, окрім старого кабана.

Зійшлися м’ясники з Есбеном у ціні, віддали йому цілу купу талерів і погнали тролеву череду геть. Залишився в Есбена один тільки старий кабана. Бачив Есбен, що кабан хворий, ось-ось ноги простягне.

Так і сталося. Як прийшов Есбен з кабаном на болото, кабан здох. Засунув кабана мордою в болото, один хвостик стирчати залишив. Взяв Есбен свій кошик і пішов на тролеве подвір’я.

– Де свині? – Запитує господар.

– У болото зарились! – відповідає Есбен.-І старий кабан теж. У нього – хоч хвостик стирчить, я його трохи притримав. А інших вже й близько немає.

Кинувся троль із Есбеном на торф’яне болото. Вхопився він за свинячий хвостик, потягнув – хлюп у болото . Тільки хвостик у руках залишився. Схопився троль на ноги, став болотом бігати, свиней кликати. Та їх і слід пропав.

– Ніяк, ти розсердився, хазяїне? – Запитує Есбен.

– Та ні, з чого мені сердитися? – Відповідає троль, а сам від гніву трясеться.

Час йде. Годує троль Есбена вдосталь, роботою не обтяжує, боїться з працівником зв’язуватися. І живе Есбен, як сир у маслі купається.

Якось покликали троля з дружиною на весілля до інших тролів. А їхати треба було далеко. Ось вранці наказує троль Есбену:

– Приготуй віз по багатому, та не забудь дьогтем змастити, де належить, і дивись, щоб на совість!

– Гаразд! – каже Есбен.

Взяв він бочку з дьогтем, обмазав весь віз, пішов до троля і доповідає:

– Змазано скрізь на совість, а найкраще там, де ти сидиш.

– Ти, що збожеволів?! – заволав троль, та вчасно одумався і каже: – Що це я! І в думках у мене не було на тебе злитися. Змастити тільки осі коліс треба було! Витри сидіння гарненько.

– Ось воно що! Так би раніше і сказав!

Витер він сидіння, залізли троль із тролихою у візок, а Есбен на козли сів. Дорогою господар йому наказує:

– Як відвезеш нас і повернешся назад, закидай колодязь усім, що під руку потрапить. А не то, не рівна година, впаде туди хтось із троленят.

– Гаразд, хазяїне! – каже Есбен.

– Та дивись, будь з дрібнотою лагіднім! – просить троль. – Ні в чому їм не відмовляй.

А дрібнотою він своїх нащадків називав.

– Гаразд, хазяїне! – погоджується Есбен.

– От ще: вогонь до нашого приїзду на подвір’ї розведи, щоб видно було, як удень, щоб ми з дружиною з дороги не збилися.

– Гаразд, хазяїне! – обіцяє Есбен.

Під’їхали вони до садиби, де йшов весільний бенкет. Вилізли троль із тролихою з візка, а Есбен повернувся додому. Клопотів того дня у нього було по горло.

Згадав він, що обіцяв тролю бути лагідним з дрібнотою, і наказав усім селянам з маленькими наділами (їх також дрібнотою називали) такдж з’явитися в обід з мішками і мотузками в тролеву садибу.

В обід прийшли селяни; відчинив Есбен двері комор, хлівів та стайнь і каже:

– Беріть усе, що заманеться. Звелів господар бути з вами лагідними і ні в чому вам не відмовляти .

Здивувалися бідняки: добра від троля-кровососа ще ніхто в селі не бачив. Але просити себе не заставили. Розхапали жито та пшеницю, вивели корів, коней, овець і пішли додому.

Настала черга стару криницю засипати. Кинув Есбен лопату-другу землі в колодязь, але здалося йому мало. Пішов він у дім і почав тягнути все, що під руку потрапило: і столи, і лавки, і перини, і подушки, і посуд. Закидав він усе це в колодязь, засипав зверху землею, закидав камінням. Любо-дорого дивитись!

Залишилося тільки Есбену надворі вогонь розвести, щоб було ясно, як удень.

Попрацював Есбен на славу і за господарем подався.

На весільний бенкет з’їхалося гостей тьма! Були там тролі хвостаті та тролі безхвості; а були і з двома хвостами. Заради весілля випустили вони хвости поверх святкового одягу. А вже до чого величалися! Думали тролі, що хвости їм дуже личать.

Гості та господарі порядком захмеліли і до того розвеселилися – співали та танцювали, а наймолодші навіть на головах ходили.

У такій тісняві не відразу розгледів Есбен господаря з господинею. А як розгледів – став їм знаки подавати. Помітив троль працівника, вийшов із дружиною у двір, посідали вони у візок і додому поїхали. Під’їжджають до садиби і бачать: край неба палає, наче сонце встає. А як ближче під’їхали, зрозуміли: до неба вогонь здіймається, садиба яскравим полум’ям палає!

– Це ще що? -Загорлав троль. – Ніяк, садиба горить?!

– Ага! – відповідає Есбен. -Ти ж сам велів до твого приїзду на дворі вогонь розвести, та такий, щоб було світло як удень. Щоб не збитися з дороги. Ось я підпалив лівий флігель. Ти ж не сердишся, а хазяїне?

– До диявола! – кричить троль.-Їдь швидше, чорти б тебе забрали!

Під’їхали вони до садиби, а на подвір’ї справді, як удень, ясно, лівий флігель уже догоряє.

Будинок та стайні поки що цілі – погода безвітряна, і вогонь на них не перекинувся.

Увійшов троль у дім та як закричить:

– Що таке? Куди все начиння поділося? Хто столи та лавки забрав?

– А я їх у колодязь покидав, – каже Есбен. – Ти ж звелів закидати його усім, що під руку попадеться. Чи ти не сердишся, хазяїне?

– Ні… Ні! Не серджуся! – Відповідає троль. – Невже ти не знаєш, що колодязь піском, землею та дерном засипають?

– Так би раніше й сказав! – каже Есбен.

Вийшов троль у двір, дивиться – двері у всіх коморах, хлівах, стайнях відчинені. Підбіг – всюди порожньо: ні жита, ні пшениці, ні коней, ні корів, ні овець.

Схопився за голову троль, слова вимовити не може. А Есбен тут як тут:

– Ти ж сам наказував бути з дрібнотою лагідним і щоб ні в чому їм відмови не було. Ось я й роздав усе біднякам.

Схопився за голову троль, слова вимовити не може. А Есбен тут як тут:

Ти ж не сердишся, хазяїне??

– Ні, не серджуся! – Відповідає троль. – Але дуже ти простий. Недарма тебе Есбен Дурник називають. Тепер працівник мені більше ні до чого. Немає в мене ні зерна, ні худоби; нема що молотити і сіяти, нема кого пасти. Іди додому хоч зараз, ось тобі твоя плата!

– Е, ні! -каже Есбен.-Мені і тут добре! Та й ще не час службу кидати: весна ще не прийшла, зозуля  не прилетіла. Ми ж так із тобою вмовлялися!

– Так-то так! – погоджується троль.

Залишився троль віч-на-віч з тролихою. Тут він вже не стримувався  дав собі волю:

– Ну і шахрай! Скоро він мене по світу пустить! Що робити? – Зв’язав мене по руках і ногах проклятий договір! Ніяк упертого працівника звідси не вижити. Може, вбити його?

– Здається мені, знаю я засіб випровадити Есбена! – каже тролиха. – Вбити його завжди встигнемо. Почекай до завтра! Може ми його навколо пальця обведемо. Коли зозуля навесні прилетить, так і вашому договору кінець, правда? До весни ще далеко! А ти вранці намаж мене дьогтем, виваляй у пір’ї та й посади на велику яблуню. Стану я там кукувати, а Есбен подумає, що зозуля прилетіла. І забереться додому.

– Ти в мене розумниця! – каже троль. – Хай буде по твоєму!

На тому й порішили.

Вранці сидять троль з Есбеном за столом, снідають. Чують раптом із яблуневого саду: “Ку-ку! ку-ку! ку-ку!” – на всю садибу розноситься.

-Чуєш? – Запитує троль. – Зозуля прилетіла!

– Зозуля? – каже Есбен. – Чи не зарано? Піду погляну.

Забігає у яблуневий сад, хапає камінь і прямо в чоло тролисі кидає. Впала тролиха з дерева і шию собі зламала. Так їй і треба. Не змогла вона згубити Есбена.

– Іди сюди, хазяїне! – кричить Есбен. – Ну і дивна зозуля прилетіла до нас у сад!

Примчав троль, дивиться – лежить тролиха під яблунею, не дихає. У троля від злості іскри з очей посипалися. Став він Есбен проклинати.

– Ти ж не розсердився, хазяїне? – Запитує Есбен.

Не стерпів тут троль.

– Ще як розсердився! Просто з розуму зійшов! Будь ти проклятий! Маєток мій знищив, садибу мало не спалив! А що з тролихою зробив? У-у-у!

Лаяв троль працівника, на чому світ стоїть.

– Ось як ти заговорив, який незадоволений! – сказав Есбен. – А згадай, як сам над людьми знущався, над братами моїми, Пером і Пале, та й з мене теж. Думав, бідняки за себе постояти не зможуть?

Як розмахнеться тут Есбен, як дасть тролю! З троля і дух геть.

Есбен повернувся додому до батька з матір’ю і до братів. І ніхто більше з того часу тролів в їх окрузі не бачив.